— Мамо, а чому вона в'яне? — запитала дівчинка рано вранці. Тільки проміння сонячного світла пробудило все живе, як дитина вскочила з ліжка із намірами якнайшвидше провідати красиву рослину.
— Тому що, наші необдумані дії інколи мають погані наслідки, — відповіла мама, притулившись до підвіконня.
— Я не розумію мамо, — нахмурилася дівчинка.
Вона так хотіла зрозуміти те, що їй не доступно в малому віці. Проте, як би вона не старалася, відповідь на те, чому мама гнівалась, у неї не було. Вона хотіла якнайкраще!
— Зачекай трішки, і все стане зрозумілим. Випробування часом не кожному до снаги, — тихо прошепотіла мама, поглядаючи на квітку, яка тихо стояла тут для краси.
— А чому в мене крила чорніють? — запитала дівчинка, крутячись на одному місці, з наміром заглянути на свою спину, і побачити те, від чого всі ангели відвертаються, проходячи повз.
— Тому що, наші вчинки призводять до того, яким стає наша суть.
— А яка наша суть? — поцікавилася вона.
Мама подивилася на повністю почорніле крило й заглянула в допитливі очі доньки:
— Наша суть, — сказала мама, і провела долонею по світлим кучерям, — це те, що ми думаємо, — потім торкнулася того місця, де живе серце, — те, що ми відчуваємо, — слідом взяла маленькі долоні у свої руки й легко торкнулася їх губами, — і те, що ми робимо.