Розділ 2.

— Мамо, ця квіточка для тебе. Дівчинка з незвичним забарвленням для їхньої раси. А саме чорно-біле оперення ангельських крил, протягувала мамі зірвану троянду.

— Це з нашого саду? — запитала мама, приймаючи квітку. А очі її були на мокрому місці.

Дівчинка не розуміла, що вона зробила не так? Вона просто хотіла порадувати маму.

Граючись в саду, дівчинка не відразу побачила квітку, адже вона росла окремо, захищена лозою. Важко було пройти мимо такої краси, оскільки та відразу її полонила. Вона пробралась через колючу лозу, і без жодних роздумів її зірвала.

— Не гнівайся, матінко. Хочеш, я тобі ще одну зірву? — намагалася заспокоїти маму дівчинка. Вона погладила її по руці й відчайдушно хотіла, щоб та не плакала.

Мама ж невесело посміхнулася й мовила:

— Не потрібно, мила, принеси краще місткість з водою.

Дівчинка не здогадувалася навіщо мамі вода.

«Можливо, хоче напоїти троянду» — подумала вона, — проте як квітка буде пити?»

— Мамо, а навіщо тобі вода? — запитала донька, передавши в руки стакан.

— Будемо продовжувати квітці життя, — просто відповіла мама.

Та зі всією обережністю поставила троянду в стакан з водою, потім відсунула на підвіконня, якомога далі від краю. Так, щоб сяйво місяця освітило кожну пелюстку.

Дівчинка не розуміла навіщо продовжувати квітці життя... Вона зірвала її, щоб та постійно радувала маму...

— Тобі час в ліжко, прийдемо до неї завтра?

Дівчинка кивнула, не відводячи погляд від подарунка, слідом зітхнула, взяла маму за руку та вийшла з кімнати. Ступаючи за поріг, дала собі слово зробити усе, аби очі в мами ніколи не мокріли.