3. В ательє

3. В ательє

Ми з Вальдом вийшли з поштового вітряка у Дев’ятнадцятому Колі із самого ранесенька. 

У селі всі встають рано. Ще тільки сонце о п'ятій-шостій почало підніматися над горизонтом, а вже сусіди корів на пасовисько виганяють, по двору пораються, кури, гуси, качки, індики, кролики там різні – всіх нагодувати треба, порозганяти, від шкоди відвадити... Собаки гавкають, коти нявчать, корови мукають, баба Галька на кота свого Барбариса репетує – все, як завжди! 

Але ж і спати хотілося невимовно! Адже заснули ми з Вальдом уже під ранок. Я перераховувала його хвости, а він мені в цьому допомагав. Нарахували трохи. Аж я втомилася. 

Але тут хіба заснеш із самого ранку, коли тебе вже розбудили? На вулиці спекотно, вікна у нас розчинені навстіж, все геть чути з двору. 

Отож, ми й вирішили зранку одразу до міста податися, бо я Вальда вмовила купити йому ті чортові нахвісники. 

Він, коли я йому почала розповідати про свою затію і наводити серйозні аргументи, розреготався.  

Довго сміявся, не міг заспокоїтися, а потім сказав: 

- Василино, ми наги, нас самі Перші Наг і Нагайна створили такими, якими є. І ти теж хвоста маєш. Адже ми не люди! Водні істоти! І плавати нам у воді в якомусь одязі – це неправильно! 

- Я в людській подобі завжди плаваю! – відрізала я. - І тобі рекомендую! У трусах плавати нормально ж можна. Чому одразу з хвостами? Навіщо перетворюєшся і набуваєш нагівської подоби? Ясно, що жінки наші всі прибігають і прибігатимуть до річки на тебе поглянути, адже нага голого не бачили ніколи. А мені це не подобається! Те, що для нагів природно і нормально – людям дивовижно і незвично. Тому поїдемо і купимо тобі нагівські плавки. Для плавання в пристойному вигляді!

Вальд відсміявся, ще трохи поопирався і погодився. Кохає він мене, мій змійчик, слухається! А я його як кохаю – вам не описати! 

Отож, прийшли ми, значить, до тої кравецької майстерні, про яку мені баба Галька розповідала, ательє «Мода – твоя свобода» називається. Раніше я його тут і не бачила. Мабуть, правду каже баба Галька, недавно з’явився цей будиночок. 

Я все одразу ж, коли досередини зайшли, розглядати почала. А в мене дуже пильне око, це всі знають. 

Були тут стіни яскраво розмальовані дивовижними птахами і комахами, велика кімната розділена на дві частини: в одній сидів гном, а в іншій стояло велике невідомо що. 

Наче схоже на невеличкий дощаний будиночок з дверима. Дуже й дуже мені вбиральню, яка в кожного у селі на задвірках схована, нагадував. Я, чесно кажучи, навіть здивувалася. Це, може, мода така пішла, вбиральню просто в домі робити? У вигляді будиночка для... е-е-е... роздумів. Як у селі? 

Але я жінка культурна, освічена, виду не подала, що здивована, зробила вигляд, що мені байдуже, наче я кожного дня бачу такі дерев’яні вбиральні просто у вітальнях моїх знайомих. 

А потім до нас гном підійшов, то й відволік від огляду приміщення. Ми привіталися, представилися, він з Вальдом поручкалися, а мені гном руку поцілував. Культурний чоловік, нічого не скажеш. Правда, невисокого зросту. Майже як Гунька, сусід мій, Соньки, моєї запеклої сусідки, чоловік. От якщо б Соньчиного чоловіка Гуньку та поставити в невелику яму – то вони одного зросту з цим гномом були б.  

- Щиро радий, - каже гном, - що ви завітали до мого ательє. Мене звати Гвент. Я мандрівний магічний кравець. Але до імені мого в кожному місті чи королівстві, де я побував, вдячні клієнти додають пречудові епітети, які, оскільки маю скромний характер, мене змушують трохи бентежитися, але й подобаються мені, ніде правди діти, бо повністю чесні й справедливі. От у вашому королівстві назвали мене Гвентом Червоноруким, тому так і ви звіть.  

Я аж заслухалася, як отой гном гарно говорив! Якщо він голкою так само вправно володіє, як словом, то точно пошиє те, що я хочу. Тобто, те, що Вальд хоче. 

- А чому Червоноруким? – спитала я здивовано, думаючи, що краще підійшло б Червонобородим. Бо в гнома була яскраво-руда борода, майже червона. Довга, напевно, й до колін сягала, якщо її розпустити і розчесати. Але зараз, заплетена у чудернацьку товсту косу сягала... гм... того місця, на яке я для Вальда хотіла купити нагівські спеціальні плавки.

- Та хто його знає, - хитро так відповів Гвент. - Народ скаже - як зав'яже. Сам дивуюся.

Коли гном пройшов, вказавши нам на диванчику, щоб сіли, то та його борода дуже кумедно теліпалася. Ох, чомусь мені здається, що у Гвента Червонорукого відбою від жіночок немає. Мабуть, прибігають сюди, подивитися на ту сороміцьку бороду. 

Ми з Вальдом (в основному, я) почали розповідати, що хочемо купити. А якщо немає готових плавків для нагів, то пошити бажаємо.

Всілися на тому диванчику, і я тому гному Гвенту Чорвонорукому гарненько про всі свої (тобто, звичайно, Вальдові, йому ж одяг шиємо!) вимоги до плавок-нахвісників і розповіла.

Пояснила, що: і зручні повинні бути ті нахвісники для нагівської іпостасі мого чоловіка, не давили щоб ніде, особливо у делікатних і стратегічно важливих місцях, а також все, що треба, щоб прикривали, і не рвалися, і немаркі були, але й щоб тканина не вицвітала при довгому використанні, і щоб не розтягувалися, але й не збігалася, коли Вальд плавати буде в теплих джерелах, бо різне буває, а мені травмованого нахвісниками чоловіка лікувати не хочеться...