Нідл

23

Світло змінилося не просто так. Воно стало якимось чужим.

До цього все, що відбувалося всередині Серця Вузла, виглядало логічно. Небезпечно, незрозуміло — але логічно. Система працювала. Реагувала на наші дії. Поводилася запрограмовано. Так, як діяв би будь-який предмет у заздалегідь прописаному сценарії, не виходячи за його межі. Це, звісно, якщо забути про Кела.

Зараз же лінії почали смикатися. Не плавно, не ритмічно за патерном — а рваними стрибками. Наче хтось втручався в код, не до кінця розуміючи, що саме чіпає.

— Це не він, — одразу сказав я.

Майка різко повернулася до мене:

— У сенсі?

— Кел стабілізував систему, — відповів я. — А це виглядає так, ніби хтось ззовні її ламає.

Вайро стиснув щит:

— Тобто в нас хакер?

Я похитав головою.

— Можливо.

І в цей момент інтерфейс знову спалахнув:

[Спроба примусового доступу]
[Рівень: адміністративний]
[Конфлікт прав доступу]

Майка тихо вилаялася:

— Вони реально лізуть через адмінку.

Фара зробила крок ближче до колби:

— Кел!

Силует смикнувся. Сильно. На секунду його буквально «розмазало» по шарах, ніби його намагалися висмикнути зсередини.

— …тримаю… — прорвався крізь перешкоди голос.

Я різко підвів голову:

— Він чинить опір.

— Кому?! — крикнула Майка.

— Системі, — відповів я. — І тому, хто намагається її перехопити.

Вайро усміхнувся:

— Чудово. Наш друг тепер останній файрвол на шляху.

І тут підлога під нашими ногами здригнулася. Світло рвонуло вгору по колонах, а на периферії залу почали проявлятися нові структури. Не двері й не портали, а фігури гравців. Але з’являлися вони не повністю. Наче їх «завантажувало» шматками.

— О ні… — прошепотіла Майка.

Я примружився, покладаючись на своє чуття, і зрозумів.

— Це не гравці, — сказав я.

— Тоді хто? — різко спитав Вайро.

Я подивився на їхні рухи. На те, як вони смикаються. Як повторюють одні й ті самі кроки.

— Образи, — відповів я. — Уявіть, що це знімки. Картинки.

Фара насупилася:

— Чого?

— Гравців, — сказав я. — Або їхніх даних.

І тут один із силуетів остаточно «зібрався». Броня. Емблема.

Я тихо видихнув:

— Ешелон.

Вайро одразу став перед нами:

— Вони?

— Ні, — похитав я головою. — Не живі.

Сформований силует почав рухатися в наш бік. Різко. Ламано. Але швидко.

— Може, й картинки, але ми самі у вірті. Тож битися, схоже, вони будуть як справжні! — рявкнув Вайро.

Перший удар припав на його щит.

— Дідько! — він відступив на крок. — Боляче ж!

— Це не копії, — сказала Майка, гарячково відкриваючи інтерфейс. — Це симуляції бойових патернів класів!

— Простіше кажучи, — кинув я. — Це захист. Але чому Ешелон?

Фара тихо сказала:

— Кел не може нас захистити, може система сама…

Я продовжив:

— І використовує все, що має під рукою.

Ще два силуети «зібралися». І серед них я помітив один інший. Без гільдійної мітки Ешелону і з ніком, який мигнув лише на секунду в інтерфейсі. Але я встиг його побачити.

Кел.

Я завмер.

— Лансо? — крикнула Майка.

Я вказав:

— Там! Образ Кела!

Фара різко повернулася.

Але силует уже пішов в атаку. І не на нас, а проти інших. Він врізався в «ешелонівців», ламаючи їхній стрій.

— Це він… — прошепотіла Фара.

— Його дані, — поправив я. — Або те, що від них залишилося.

Вайро рявкнув:

— Потім обговоримо! Зараз нас рознесуть!

І він мав рацію. Система захисту не розрізняла, хто тут і навіщо. Для неї ми — теж змінні. І всі розбійники, які, відчинивши квартиру, не ввели пароль доступу.

— План! — крикнула Майка.

Я стиснув фрагмент у руці. І в цей момент мене накрило розуміння.

— Центр! — сказав я.

— Що? — не зрозуміла вона.

— Нам не треба битися! — я вказав на колбу. — Нам треба завершити синхронізацію!

Фара різко подивилася на мене:

— Ти впевнений?!

— Ні, — чесно відповів я. — Але це єдине, що має сенс!

Вайро відбив ще один удар:

— Тоді швидше, бо довго я це не втримую!

Я зробив крок уперед. Силуети «ешелонівців» одразу зреагували, рвонувши в мій бік. Фара зникла й з’явилася між першими двома. Удар. Зміщення. Контратака.

— Іди! — крикнула вона.

Я рвонув до центру. Світло посилювалося з кожним кроком. Кел знову повернув голову прямо в мій бік.

— …не… підходь… — прорвався крізь шум голос.

Я зупинився.

— Пізно, — сказав я тихо. — Ми вже тут.

І підняв фрагмент, сподіваючись, що навіть одного з трьох елементів вистачить для продовження синхронізації.

[Фрагмент виявлено]
[Ініціація синхронізації]

Підлога затремтіла. Силуети бійців на секунду завмерли.

Фара прошепотіла:

— Лансо…

Я зробив ще крок.

— Якщо ми цього не зробимо, його заберуть, — сказав я.