22

Світ у центрі не вибухнув. Не вдарив по нас лазером чи чимось таким. Він радше стабілізувався. Сконцентрувався. До цього лінії бігали, пульсували, мов кров у жилах. Тепер — вишикувалися. Чітко й рівно. Наче щось усередині нарешті знайшло рівновагу.

— Це погано, так?.. — тихо сказала Майка.
— Можливо, — відповів я.

Ми стояли на межі платформи. Далі вже була сама конструкція артефакту. Серце Вузла. І воно було активоване. Тепер це було видно без жодних інтерфейсів.

Усередині структури повільно формувався силует людини.

Фара зробила крок уперед.

— Кел?..

Жодної миттєвої реакції не було. Але світло довкола нього трохи змінилося. Я навіть примружився. Пасивка блимнула, і перед очима з’явився текст:

[Суб’єкт: не визначено]
[Статус: інтеграція]

— Це не просто гравець, — сказав я.
— Та ми вже зрозуміли, — буркнув Вайро, нарешті розслабившись. Бо ніхто на нас поки що не нападав. Ані системні сутності, ані захист цього місця. Наче нас чекали. Або ж просто ігнорували.

Фара повільно підійшла ще ближче.
— Кел… це я.

Здавалося, вона щось для себе вирішила й не хотіла втрачати надію, що нарешті знайшла брата.

У відповідь — тиша.
Секунда. Дві.

А потім — рух. Силует усередині різко повернув голову. Ривком, який заперечував саму можливість звичайних шийних хребців.

Майка тихо видихнула:

— Це… ненормально.

Я кивнув.

— Він не повністю контролює тіло. Або це тіло не повністю його.

Голос з’явився не одразу. Спершу пролунав шум, схожий на шипіння в динаміках. Наче система намагалася щось зібрати чи налаштувати.

А потім:

— …пізно…

Фара завмерла.
— Кел?!

Світло в гігантській колбі машини заметушилося, і знову прорвався голос:

— …не… мав… сюди…

Я зробив крок уперед.

— Це ти активував Серце Вузла?

— …так…

Фара різко глянула на мене. Я продовжив:

— Навіщо?

Силует здригнувся. І на мить став чіткішим, навіть окресливши людське обличчя.

— …інакше… вони…

По колбі пішли перешкоди, наче збій візуалізації.

— …забрали… б…

Фара ступила ще ближче.

— Хто? Ешелон?!

У відповідь була сильна реакція. Така, що світло хвилею прокотилося по силуету.

— …так…

І потім — короткий уривок:

— …вони… вже… тут…

Ми завмерли. Вайро тихо сказав:

— Чудово. Просто ідеально.

Я швидко прокрутив усе в голові.

— Ти зібрав фрагменти?

Відповідь надійшла одразу.

— …два…

Я дістав фрагмент, що був у мене.

— Третій у нас.

І в цей момент простір довкола ледь здригнувся. Наче система відреагувала на мій рух.

Силует зробив крок уперед. Наче сама конструкція пересунула його, змусила зрушити з місця.

— …синхронізація…

Майка різко відкрила інтерфейс:

— Лансо… система реагує на фрагмент!

Я кивнув.

— Логічно. Це ключі.

Фара не відривала погляду й теж зробила крок уперед. Здавалося, ще мить — і вона зірветься з місця та побіжить до колби, щоб просто розбити кляте скло. Але вона лише стиснула руки й запитала:

— Кел, ти можеш вийти?

І от тут уперше нам усім стало по-справжньому моторошно. Бо відповідь прийшла без затримки. Чітко й без спотворень.

— …ні…

Фара опустила руки. Вайро відвів погляд. Я повільно видихнув.

— Ти… всередині системи?

— …я… і є…

Знову збій. Такий сильний, що світло спалахнуло, а фігура на мить «розмножилася» шарами.

— …вузол…

Фара прошепотіла:

— Ні…

Я дивився на нього й відчував, що починаю щось розуміти. Не до кінця, але достатньо, щоб зробити припущення:

— Ти не просто активував його, — сказав я. — Ти злився з ним.

Майка тихо сказала:

— Тоді він може керувати фракталом?

Я похитав головою.

— Ні.

І подивився на схему, на лінії, зв’язки, на те, що вони в собі несуть.

— Він може керувати всіма фракталами.

Вайро тихо присвиснув.

— Тобто зараз він — наймогутніший і найнебезпечніший об’єкт у грі?

Я відповів не одразу, бо дивився на обличчя Фари, сповнене жаху.

— Або найжаданіший, — сказав я.

І наче у відповідь на наші думки інтерфейс спалахнув.

[Зовнішнє втручання виявлено]
[Спроба доступу: авторизацію не визначено]

Світло в центрі різко смикнулося, і фігура Кела спотворилася.

— …вони… знайшли…

Фара різко підняла голову:

— Хто?!

Відповідь пролунала майже без спотворень.

— …адмін…

Тиша.

Я повільно стиснув арбалет.

— От тепер усе стає справді цікаво.

Вайро хмикнув:

— Ні. Тепер усе стає справді кепсько.

Майка прошепотіла:

— Вони йдуть сюди?..

Я подивився в центр, на Кела, на фрагмент артефакту в руці.

— Ні, — тихо сказав я.
— Вони вже всередині системи.

І в цю мить освітлення довкола почало змінюватися. А на артефакті й панелі його керування забігали вогники.

Наче хтось іще під’єднався до керування.