15

Я моргнув, дивлячись у стелю. Та сама тріщина. Той самий кут. Але всередині вже був інший стан. Не очікування й не порожнеча. А напруга і мета. У голові вже складався план дій…

Але спершу — сніданок, зарядка й підготовка до нового дня!

Інтерфейс м’яко спалахнув: повідомлення від команди.

Майка: «Я в мережі через 10»
Вайро: «Готовий»
Фаркс: «…в грі»

Я всміхнувся.

— Ну звісно.

Голка зустріла нас тим самим шумом. Кожен день тут був днем особливого віртуального життя. Того, де немає сірих промислових міст, зате є неон вивісок і яскраве різноманіття зовнішок.

Ми зібралися біля нижнього ярусу порталів.

— Усі живі? — спитав я.

— Майже, — позіхнула Майка. — Кава не рахується.

— Готовий, — коротко сказав Вайро, перевіряючи новий щит.

Я перевів погляд на Фаркс. Вона стояла трохи осторонь. Як завжди.

— Нам треба поговорити, — сказав я.

Вона напружилась.

— Про що?

— Про вчорашнє.

Вайро хмикнув.

— Нарешті.

Майка тихо зітхнула.

— Народ…

— Ні, — спокійно перебив я. — Без наїздів. Просто факт. Нам треба розуміти, з ким ми йдемо далі.

Фара кілька секунд дивилася на нас. Потім відвела погляд.

— Я вже все сказала.

— Не все, — відповів я. — Біометрія.

Вайро одразу підхопив:

— О, так. Оце якраз найцікавіше.

Майка насупилась:

— Стривай… ти ж казала, система не пропускає…

Фара стиснула пальці.

— Не повинна.

— Але ти тут і під чужим акаунтом, — сказав я.

Вона видихнула, ніби збиралася з думками.

— Ми перевіряли це раніше, — тихо сказала вона.

— «Ми»? — уточнив я.

— Я і Кел.

Я трохи нахилив голову.

— Далі.

Вона підняла погляд.

— Ми близнюки.

Майка кліпнула.

— Серйозно?

Вайро примружився.

— Навіть так воно реально не повинно працювати.

— Не повинно, — кивнула Фара. — Але працює. Частково.

Вона на мить замовкла.

— Ми просто… експериментували. Давно. З цікавості. Система пропустила. Не ідеально — були помилки. Але загалом доступ є. Кел щось там підкрутив. Спочатку у нас грошей вистачало лише на один акаунт. А потім… коли він почав заробляти — з’явилися і квартира, і другий.

Я швидко прокрутив усе в голові.

— Тому ти так впевнено рухаєшся його персонажем.

— Так.

— І знаєш його білд.

— Так.

Вайро тихо хмикнув.

— Все веселіше й веселіше.

Майка подивилася на Фару вже зовсім інакше.

— Тобто ти буквально продовжуєш його шлях?

Фара кивнула.

— Так.

— Ой, а який у тебе основний акаунт? Клас? Покажеш? — втрутилась Майка.

Фаркс нечітко знизала плечима.

Я кивнув.

— Гаразд.

Вайро глянув на мене.

— «Гаразд»?

— Ми вже в цьому, — спокійно відповів я. — І ця інформація нічого не змінює. Лише пояснює.

Він кілька секунд мовчав. Потім зітхнув.

— Припустимо.

Я клацнув по інтерфейсу.

— Тоді план. Йдемо по ланцюжку. POI-1B.

Майка пожвавішала:

— О, нарешті квест!

— Обережний квест, — поправив я. — Якщо це пов’язано зі стабілізацією — там може бути що завгодно.

Фара тихо додала:

— І, можливо… слід Кела.

Я кивнув.

— Значить, не гальмуємо.

***

Цього разу ми купили вхід через портал однієї з гільдій, що був найближчим до потрібних координат. Перехід назад у фрактал був різким. Холод ударив одразу, але тепер ми були готові.

Шлях зайняв більше часу, ніж хотілося. Кілька разів довелося обходити зони агро, один раз — взагалі причаїтися, поки повз проходила зграя мобів.

Зрештою ми вийшли до потрібної точки.

— Ось воно, — сказав я.

Місце виглядало дивно. Навіть для вже звичної засніженої місцевості фракталу. Невелика галявина серед скель. Майже без снігу. А в центрі — кам’яна структура.

Вівтар.

Старий, потемнілий, із вирізьбленими незнайомими символами.

— Атмосферненько, — прошепотіла Майка.

Інтерфейс спалахнув.

[POI #1-B активовано]
[Тип: прихований вівтар]
[Потрібне підношення]

— Класика, — пробурмотів я.

— Питання тільки — яке, — сказала Майка.

Я провів поглядом по символах, що складалися у фігури тварин.

Вовк. Ведмідь. Щось іще… викривлене.

— Це пов’язано з тим мисливцем, — сказав я. — І з трансформацією.

Фара тихо додала:

— Він не просто став перевертнем. Він шукав це.

Я кивнув.

— Значить, ключ — у його історії.

Майка вже копалася в логах.

— Стривай… тут є запис.

Вона розгорнула інтерфейс.

— «Він почув поклик. Але не приніс дару. І звір забрав своє сам».

— Дар, — сказав Вайро. — Отже, підношення.

Я швидко переглянув лут.

— Ікли інею.

Майка підняла голову.

— Вовки?

— Так.

Фара кивнула.

— Думаю, підійде.

Я підійшов до вівтаря.

— Пробуємо.

Інтерфейс спалахнув.

[Підношення прийнято]

На секунду все завмерло.

А потім вівтар засвітився. Символи ожили. У повітрі з’явився новий інтерфейс.

[Доступна унікальна модифікація класу]
[Тип: тотемний звір]

— Ого… — видихнула Майка.

Я уважно дивився на список варіантів. Вовк. Ведмідь. Хижаки. Захисники.

— Це… підклас, — тихо сказав я.

— Унікальний, судячи з кольору, — додала Фара.

Вайро зробив крок уперед.

— Ну-ка…

— Зачекай, — сказав я. — Це незворотно.

— Тим цікавіше, — усміхнувся він.

Майка глянула на мене:

— Ти?

Я похитав головою.

— Мені що, з арбалетом у лапах бігати? Дякую, обійдусь.

Вона розсміялася.

— Я це уявила.

Вайро вже обирав.

— Ведмідь, — сказав він.