13

Я вивантажував дані майже механічно. Файли, схеми, поведінкові патерни — усе йшло до сховища. Обсяг був таким, що мені навіть здалося: інтерфейс почав підгальмовувати, підсвічуючи пріоритетні пакети.

— Лансо… — тихо сказала Майка. — Тут іще щось є.

Я обернувся. Вона стояла біля дальньої стіни, де я спершу не помітив нічого особливого. Просто гладка поверхня — надто гладка для цього місця.

— Знайшла інтерфейс, — додала вона. — Але не стандартний.

— Покажи.

Я підійшов ближче й одразу зрозумів — так, це продовження квестового ланцюга. Ключ.

[Фрагмент даних відновлено]

…спостереження завершено…
…якщо знайдено — шлях відкрито…
…розділення маршруту…

В інтерфейсі спалахнули дві мітки.

[POI #1-B — активовано]
[POI #1-C — активовано]

І координати.

— Оце вже цікаво, — пробурмотів я.

— Два напрямки? — уточнив Вайро.

— Схоже на розвилку, — кивнув я.

Майка нахилилась ближче.

— Або два етапи.

Я вже збирався відповісти, коли відчув, як поруч завмерла Фара. Я повернувся. Вона дивилася на один із маркерів.

— Що? — спитав я.

— Оцей… — вона вказала. — POI-1C.

Я примружився.

— Ти його десь бачила.

Вона повільно кивнула.

— Так. Він був у логах Кела.

Я відкрив карту й звірив координати з нашим місцезнаходженням.

— Далеко, — сказав я.

— Наскільки? — спитала Майка.

— Достатньо, щоб це була не прогулянка за сусідній пагорб.

Вайро хмикнув.

— І достатньо, щоб нас там чекали, якщо координати вже комусь відомі.

От воно. Та сама думка, що витала в повітрі.

Я закрив інтерфейс.

— Ешелон уже знає, що хтось був у їхньому таборі, — сказав я. — І знає, що один із фрагментів у якійсь групі гравців. Можливо, вони шукатимуть не одиночок, а гільдію. Або шерститимуть своїх у пошуках зрадника.

— Значить, знають, що хтось пішов далі, — додала Майка.

— І якщо Кел знав про цей POI, то вони там уже чекатимуть, — завершив я.

Фара не заперечувала.

— Тоді йти зараз — погана ідея.

Я кивнув.

— Дуже погана.

Майка зітхнула.

— Але й сидіти тут — не варіант.

— Ніхто й не збирається, — відповів я.

Я глянув на Вайро без його звичного щита.

— Ми вже просіли по спорядженню. Ресурси на межі. А попереду — не просто моби.

— Гравці, — коротко сказав він.

— Гравці з гільдії, — уточнив я.

Я усміхнувся.

— Значить, робимо як нормальні люди.

— О, звучить підозріло, — буркнув Вайро.

— Повертаємось в Голку, — сказав я. — Зливаємо інфу. Забираємо енергоїни. Апгрейдимося.

Майка одразу пожвавішала.

— О, так!

— І потім повертаємось, — додав я.

Фара подивилась на мене.

— Ти впевнений?

Я знизав плечима.

— Якщо Кел ішов туди — значить, там щось є.

Я зробив паузу.

— Ми вже вписалися допомогти його знайти. Ну і, вибач, Фаро, але тільки якщо нам по дорозі. Поки що — так.

Вайро зітхнув.

— Гаразд. Але швидко.

Я кивнув.

— Швидко.

І вже збирався закрити інтерфейс, коли погляд зачепився за дрібний рядок. Майже непомітний.

…стан суб’єкта нестабільний…
…перехід завершено частково…

Я насупився.

— Лансо? — спитала Майка.

Я похитав головою.

— Потім.

Але думка вже вчепилась. Надто сильно. Я вже бачив щось подібне.

***

Повернення зайняло менше часу, ніж я очікував.

Ми не ризикували — вийшли безпечним маршрутом, уникаючи відкритих зон і активних сигналів. Кілька разів пасивка ловила віддалені мітки гравців, але ми їх обходили.

І коли перед нами знову виросли знайомі структури зворотних порталів, я мимоволі видихнув.

Голка. Вертикальне місто, яке тепер здавалося надто спокійним і звичним після білого безмов’я та шаленої погоні.

— Дім, милий дім, — пробурмотіла Майка.

— На пару годин, — поправив Вайро.

— Не бурчи, — відмахнулась вона. — Зараз будемо багатими.

Я усміхнувся.

— Уже скоро.

Ми не затримувалися на ярусах Голки. Наша ціль була далі.

Зазвичай ми продавали дані двом гільдіям — «Воронам Одіна» і «Енері».

«Ешелон» був не найбільшим, але сильним гравцем. Я розумів: інформація про фрактал дасть перевагу одній із гільдій і змусить їх сконцентруватися на ньому, відчувши шанс схопити удачу за хвіст.

Якій саме?

«Енері» були багатими. Справді багатими. Один із перших фракталів подарував їм землі з родовищами унікальних металів. Це зробило їх номером один на виробничому ринку. Майже всі крафтери закуповуються саме в них — або вступають до гільдії заради доступу до ресурсів.

Вони можуть дозволити собі найманців. І нас.

«Ворони Одіна» — не такі багаті, але з дуже сильним ядром без скандалів. Вони як кулак, що збирає навколо себе армію послідовників. Багато стримерів, багато фанатів, багато PvP.

Продати їм усе доведеться дешевше. Але є одне “але”, яке знаємо ми — і не знають вони.

Якій би гільдії ми не продали інформацію, їй доведеться зіткнутися зі справами «Ешелону». А ті точно не захочуть, щоб стало відомо про їхній бета-доступ до фрактала.

І дуже бажано, щоб ніхто не склав два плюс два й не звинуватив нас у приховуванні такої інформації.

Світитися нам точно не варто.

***

Портал відкрився на висоті. Гільдії любили ефектні появи — і ця не була винятком.

Ми вийшли просто на вершині пагорба, що височів над територіями стабілізованого фрактала. І вид змусив навіть Вайро на секунду замовкнути.

Перед нами розкинувся маленький світ.

Не один біом. Не одна локація. А десятки сегментів, зшитих між собою, мов клаптева ковдра, підпорядкована одній системі.

Ліворуч — густий смарагдовий ліс із сяйливими істотами між деревами. Праворуч — червонуваті скелі з виривами пари й лави. Далі — болота. Ще далі — руїни.