12

Перший вовк ударив швидко. Я ледь устиг зміститися — його паща клацнула в повітрі просто біля мого плеча.

— Зліва! — крикнув я.

— Бачу! — відповіла Майка, і її бойовий модуль спалахнув тепловим імпульсом.

Полум’я. Іній на шерсті найближчих звірів спалахнув парою.

— Працює! — вигукнула вона.

— Тоді жги ще! — рявкнув Вайро, приймаючи на себе удар одразу двох мобів.

Але, на відміну від гравців у попередній сутичці, вовки не тиснули в лоб. Вони переміщалися, зникали й з’являлися знову. Наче самі були частиною хуртовини.

— Вони заходять із флангів! — сказав я.

Класичне полювання.

— Не даємо замкнути коло! — крикнув я.

Фаркс рухалася швидше за всіх. Вона не просто відбивалася — вона ламала ритм зграї.

Ривок.
Удар.
Зміна позиції.

Один із вовків упав, не видавши жодного звуку.

— Вони координуються, — сказала вона.

— Бачу! — відповів я, стріляючи в стрибку.

Болт пробив одного з них — той розчинився в снігу, залишивши лише кристалізований слід.

— Не стійте! — рявкнув Вайро.

І вчасно. Два силуети одночасно виринули з-за спини. Майка розвернулася й майже впритул дала імпульс. Полум’я спрацювало. Вовки відскочили.

— Ще кілька таких — і я перегріюся! — крикнула вона.

— Вистачить! — відповів я.

Ми почали тиснути, по черзі концентруючись на кожному вовкові.

Мінус один.
Ще один.

Зграя здригнулася.

І в якийсь момент відступила. Так само тихо, як і з’явилася. Просто зникла.

Чорт зна що. Може, у них прописане співвідношення втрат для відступу? А може, це частина квестового ланцюга, і нам ще доведеться зіткнутися з рештками зграї.

— Це все?.. — видихнула Майка.

— Цього разу — так, — сказав я.

Інтерфейс спалахнув:

[Отримано здобич]
— Інеєві ікла.
— Інеєве хутро.
— Фрагменти поведінкових даних.

— О, а ось це цікаво, — пожвавішала Майка. — Система сама записала їхні патерни.

Я подивився на табір, на намет, на сліди.

— Це точка інтересу, — додав я. — Поведінка мобів може бути частиною прихованого завдання.

Вайро фиркнув.

— Уже стикалися з таким. Пам’ятаєш?

Я усміхнувся.

— POI у фракталах — це не просто «залутав і пішов». Це інформаційні вузли. Іноді — частина стабілізації. Іноді — підказки. Іноді — початок квестових ланцюгів.

Майка кивнула.

— Типу: хочеш зрозуміти фрактал — йди по POI?

— Саме так.

Я провів рукою в повітрі, відкриваючи карту.

— І якщо це позначено як POI #1…

Фара тихо сказала:

— Значить, саме початок. Перше, що тут задизайнили. Початок усіх завдань на цьому фракталі.

Я кивнув.

— Або ключ до його сутності.

Пасивка знову мигнула.

— Там, — показав я.

На снігу виднілися слабкі сліди, що вели геть від табору.

— Ходімо, — сказала Майка.

***

Слід вів недалеко — через засніжений схил до вузької розщелини.

А за нею була нова точка. Яку навряд чи можна було б знайти випадково.

[Виявлено: POI #1-А]

Ми увійшли й майже одразу відчули тишу, що опустилася. Не таку, що зовні. А ніби це місце було забуте.

Всередині була кам’яна ніша, захищена від вітру. І дуже старі сліди життя. Знову вогнище, записи, інструменти.

І кістки.

Майка завмерла.

— Це людині?

Я похитав головою.

— Напевно.

Фара підійшла ближче.

— Він жив тут, — тихо сказала вона. — Цікаво… чи це той самий, що й у наметі?

Я порився довкола й знайшов старі записи. Інтерфейс підхопив текст.

[Фрагмент журналу відновлено]

…вони йдуть дедалі далі…
…вовки змінюються… я теж…
…не можна повертатися…

— Читай далі, — сказала Майка.

Я перегорнув.

…якщо залишуся поруч — я їх уб’ю…
…краще піти… спостерігати… записувати…
…може, хтось знайде…
…якщо ти читаєш це — не підходь до мене…
…я вже не людина…

Фара тихо видихнула.

— Схоже на історію перевертня.

Я кивнув.

— Дуже схоже.

— Він пішов, щоб не нашкодити іншим, — додала Майка.

— І став спостерігачем власного стану, — сказав я.

Я ще раз оглянув записи й стоянку.

І в цей момент інтерфейс знову спалахнув.

[Виявлено приховане сховище]

— О, — сказав я.

Ми одночасно повернулися.

За однією зі стін ховалася ніша. Я провів рукою, зсунувши камінь.

Відкрився доступ до прихованих полиць зі сувоями, пластинами даних і записами. Далеко не всі файли відкривалися. Частина була пошкоджена. Але навіть цього було багато.

— Це… — Майка завмерла. — Це база.

— Бібліотека, — поправив я.

Пасивка буквально загуділа.

— І не проста, — додав я.

Я швидко переглянув один файл.

— Поведінка мобів.

Другий.

— Слабкі місця.

Третій.

— Міграції.

Я повільно видихнув.

— Це золото.

Вайро усміхнувся.

— Навіть краще.

Я кивнув.

— Це інформація рівня гільдій.

Майка вже сяяла.

— Ми можемо це продати.

— Дуже дорого, — сказав я.

Фара мовчала, дивлячись на записи.

— Він хотів, щоб це знайшли, — тихо сказала вона.

Я кивнув.

— Схоже на те.

Я закрив інтерфейс.

— Забираємо все.

— І йдемо? — спитав Вайро.

Я подивився вглиб ніші. Пасивка знову здригнулася.

— Ні, — сказав я. — Це тільки початок ланцюга.

Майка усміхнулася.

— Ну звісно.

Фара тихо додала:

— І, можливо, ще один слід.

Я кивнув. Бо тепер це було очевидно. Цей фрактал — не просто шматок землі. Це історія. І ми щойно знайшли її початок.