10

Ми не пройшли й двохсот метрів, як усе почалося. На інтерфейсі спалахнуло попередження:

[Увага: зафіксовано активність інших гравців]

— Дідько, надто швидко, — сказав я.

— Вони вже тут? — Майка збилася з кроку.

— Ні, — похитав головою Вайро. — Вони щойно заходять в інстанс.

Я стиснув зуби.

— От чорт… сподіваюсь, у таборі не було сигналок.

І саме в цей момент…

[Оновлення зони: активовано гільдійські маяки відстеження]

— Накаркав, — видихнула Майка. — Вони нас засікли.

— Міток ще немає, — сказав я. — Але напрямок вони вже знають. Сто відсотків.

Вайро коротко хмикнув.

— Значить, рухаємось швидше.

— Ні, — похитав я головою. — Не поспішаємо. Треба схитрувати.

Я відкрив карту.

Пасивка наклалася поверх, підсвітивши слабкі, ледь помітні лінії.

— Там попереду, — показав я. — Вузький прохід. Якщо пощастить — вони підуть основним шляхом і нас пропустять.

— А якщо ні? — спитала Майка.

— Тоді буде боляче, — відповів Вайро.

І от тепер ми рвонули.

Сніг під ногами більше не здавався м’яким — він тягнув донизу, збивав ритм, заважав бігти. Фрактал ніби пручався, намагаючись нас затримати. Скелі з боків почали «плисти», лінії зміщувалися. Спотворена геометрія поверталась.

Та ми все ж вискочили в ущелину, залишивши інстанс позаду.

— Лансо! — крикнула Майка. — Дрон ловить сигнал!

— Де?!

— Згори!

Я підняв голову й побачив спалах.

Постріл.

— Снайпер! В укриття!

Удар прийшовся в камінь поруч — уламки бризнули просто в обличчя. Дамаг не пройшов, але крок я втратив.

— Контакт на висоті! — гаркнув Вайро, вже прикриваючи нас щитом.

Другий постріл.

Щит задзвенів.

— Пробиває! — скривився він. — Довго не витримаю!

— Дай секунду! — крикнула Майка, розгортаючи модуль.

Я спробував зловити позицію стрільця. Впіймав блідий контур. Далеко… ще й маскування хороше. Але пасивка вже зафіксувала силует.

— Є, — прошипів я, заряджаючи болт.

Вистрілив. Не попав. Він надто швидко змінив позицію.

— Він там не один, — сказала Фара. — Це розвідка.

— Знаю!

Третій постріл.

І цього разу… Відповідь була не в мене.

— Майка! — крикнув я.

Вона не встигала. Надто відкрита. І, чорт забирай, повністю зайнята встановленням.

Усе сталося за частку секунди. Фара зникла — і з’явилася перед Майкою.

Постріл влучив у неї. Смужка здоров’я різко просіла.

— Вибач! — видихнула Майка.

— Працюй, — коротко кинула Фара-Фаркс.

І знову зникла.

Я стиснув зуби.

— Борг повернемо… — пробурмотів я.

— Потім! — гаркнув Вайро. — Зараз головне — вижити й не засвітитися!

— Готово! — крикнула Майка.

Її пристрій спалахнув.

[Поле придушення активовано]

Повітря здригнулося.

— Є! — видихнула вона. — Глушу їхні мітки!

— На скільки? — запитав я.

— Секунд на тридцять!

— Вистачить!

— Рух! — рявкнув Вайро.

Ми зірвалися з місця.

Тепер — тільки біг. Без зупинок.

Позаду вже було чути не постріли — кроки.

— Вони поруч, — сказала Фара.

— Знаю.

Пасивка миготіла, позначаючи точки на мінімапі. Забагато сигналів. Забагато загроз.

Але серед них було одне місце… Вузька стежка без позначок.

— Туди! — різко звернув я в бік вузької розщелини.

— Ти впевнений?! — крикнула Майка.

— Ні!

— Чудовий план!

Ми влетіли в прохід. Скелі майже зімкнулися над головою.

Майка одразу кинулася перевіряти маскування. Ніки не було видно й так, а додаткова маска приховувала класи й спорядження навіть від гравців із прокачаними пасивками.

— Тримаємо позицію! — гаркнув Вайро, розвертаючись.

Він став у проході. Як стіна.

— Лансо!

— Уже!

Я зайняв позицію за його плечем. Фара — збоку. Майка — позаду, розгортаючи другий модуль.

Перші з’явилися за кілька секунд. Гравці. Злагоджені.

— «Ешелон», — тихо сказав я.

— Ну звісно, — усміхнувся Вайро.

Перший рушив уперед.

Я вистрілив. Влучив — тут і сліпий би не промахнувся впритул. Але противник навіть не сповільнився.

— Енергощити! — крикнула Майка.

— Ламаємо! — відповів я.

Фара вже рухалась.

Ривок. Крок за спину ворога. Удар. Щит падає. Крок назад до нас.

Чисто.

— Вони не пушать, — сказав я. — Тиснуть.

— Чекають підкріплення, щоб нас взяти, — коротко відповів Вайро.

— Значить, часу мало.

— Скільки? — спитала Майка.

Я глянув на інтерфейс.

— Хвилини три.

— Чудово, — видихнула вона. — Обожнюю, коли спокійно. Ставити?

Я усміхнувся.

— Ага. План простий.

— Авжеж, — буркнув Вайро.

— Тримаємо їх. Потім прорив.

— Куди?

Я подивився вперед — туди, де пасивка сходила з розуму.

— Туди, куди Майка налаштує стрибок. Сподіваюсь, це дасть нам вирватися.

— Або знайти нові проблеми, — пробурмотів Вайро.

— Іноді свобода — це теж проблема, — підморгнув я.

Кроки пролунали знову. Уже зовсім близько.

Я міцніше стиснув арбалет — і лише тепер відчув вагу в рюкзаку.

Фрагмент.

Шматок чогось, за чим уже почалося полювання.

— Не загубіть його, — тихо сказала Фара.

Я всміхнувся.

— Тепер це вже наша проблема.

І підняв зброю.

— Тримаємо лінію.

Бо назад дороги більше не було.