5

Прохід відкрився не одразу. Спершу каміння лише здригнулося, а потім майже беззвучно розсунулося, відкриваючи вузький лаз униз. Темний, із м’яким сіро-блакитним сяйвом десь у глибині.

— Виглядає красиво, — видихнула Майка.

— Підозріло, — поправив Вайро.

— Сподіваюся, ця вилазка хоча б окупиться, — додав я.

Ми спустилися. І майже відразу стало зрозуміло — це не просто печера.

[Локацію виявлено: Прихована кишеня #72-ОД]
[Тип: нестабільне підземелля відкритого світу]

— О, ось це вже цікаво, — сказав я, дивлячись на інтерфейс.

— Нагадай, — коротко кинув Вайро.

— Малий інстанс усередині фрактала. Не повністю закритий — тобто сюди можуть зайти й інші гравці. Але шанс невеликий. Зазвичай такі місця не позначаються на мапі.

— А бонус буде за те, що ми перші? — пожвавішала Майка.

— Побачимо, — знизав плечима я.

Ми пройшли трохи далі, поки коридор не розширився у невелику порожнину. Кам’яні виступи утворювали щось схоже на природне укриття, а в центрі була рівна площадка.

— Перерва, — сказав я. — Відновимося і підемо глибше.

Вайро кивнув і одразу сів, притуливши щит до стіни.

— Двадцять секунд до відкату.

— У мене хвилина, — відгукнулася Майка, вже розкладаючи свої пристрої. — Зараз прискорю реген.

Вона клацнула кількома модулями, і поруч загудів невеликий генератор. Тепле світло розлилося по майданчику.

[Бафф: Прискорене відновлення (локальне поле)]

— О, зовсім інша справа, — задоволено сказала вона.

Я влаштувався біля краю, не вимикаючи пасивку повністю — лише приглушивши її. У таких місцях краще тримати «напіввідкритий режим».

Фаркс залишився стояти.

— Ти теж можеш сісти, — сказала Майка. — Ми не кусаємося.

Він усміхнувся, але все ж опустився на край каменю.

— Звичка, — коротко відповів і замовк.

Майка, звісно, першою не витримала тиші.

— Давно соло ходиш?

— Достатньо.

— А білд? Чиста мобільність чи є щось іще?

— По-різному.

Вайро тихо хмикнув.

— Балакучий.

Я не втручався. Просто слухав.

— Ми зазвичай працюємо з гільдіями, — продовжила Майка. — Карти, звіти, усе таке. Якщо хочеш, можемо потім закооперуватися. Нам нормальні люди завжди потрібні.

От же ж базікало.

Фаркс трохи повернув голову.

— Подумаю.

Я перевів погляд на його руки.

Ні тремтіння. Ні зайвих рухів. Надто зібраний для «одинака, який випадково стрибнув не туди».

[Пасивний ефект: слабкий відгук]

Знову. Але цього разу ледь помітний.

— Лансо? — покликала Майка. — Ти чого завис?

— Думаю, — відповів я. — Куди далі йти.

— А є варіанти?

— Є, — я кивнув у бік двох проходів, що вели вглиб. — І мені не подобається, що один із них якийсь дивний. У першому видно агро. А от другий… пасивка його взагалі не відстежує.

Вайро підвівся.

— Тоді туди й підемо.

— Авжеж, — сказав я.

І краєм ока помітив, як Фаркс на частку секунди подивився саме в той прохід. Ніби, на відміну від мене, він там щось бачив. І щось уже знав.

Ми рушили далі.

Коридор звужувався, стіни ставали несподівано гладкими. Подекуди на поверхні проступали ті самі руни, що були біля входу, але вже складніші, багатошарові.

І тут пасивка нагадала про себе миготінням.

— Стоп.

— Що? — одразу запитав Вайро.

Ліворуч, майже впритул до стіни, стояла істота. Висока, витягнута, ніби зібрана з тих самих «недомальованих» сегментів, що й моби зовні. Але форма в неї була іншою.

І вона не рухалася — ніби причаїлася в засідці. Або чекала на певний тригер.

— Новий тип, — тихо сказав я. — Обережно.

— Агриться? — Майка вже підняла арбалет.

— Зараз дізнаємося.

Вайро зробив крок уперед.

Нічого.

Я трохи змістився.

Жодної реакції.

На Майку — теж. Істота навіть не повернулася.

— Дивно, — пробурмотіла вона.

І в цей момент Фаркс зробив крок.

Істота різко смикнулася. Наче її увімкнули.

— Назад! — крикнув я.

Але було пізно.

Тварюка зірвалася з місця — і пішла не на найближчого з нас. Проігнорувала агро-дрон Майки. А кинулася прямо на Фаркса.

— Що за… — Вайро рвонув напереріз.

Я вистрілив: болт влучив, але моб навіть не змінив ціль.

— Він заагрений тільки на нього! — крикнув я.

— Серйозно?! — Майка вже запускала нового дрона.

Фаркс відступив своїм зсувом. Але цього разу він виявився недостатньо швидким — істота ледь не дістала його.

— Ліворуч! — крикнув я.

Він змістився, але удар усе ж зачепив його, знісши приблизно двадцять відсотків здоров’я. І тієї ж миті тварюка поруч із ним «вибухнула» серією ударів.

Різкий ривок Фаркса — уже не вивірений, а на чистих емоціях.

— Чорт, відчепись ти!

Що?

Голос був жіночим.

На секунду все завмерло. Навіть тварюка.

Фаркс зник, змістившись за спину моба, і вдарив — різко, майже зло. Ми добили його вже машинально.

Я повільно опустив арбалет. Майка витріщилася на Фаркса.

— Стій… — сказала вона. — Це щойно…

Вайро зробив крок уперед.

— Ти взагалі хто такий?

Фаркс стояв до нас спиною й кілька секунд не рухався.

Потім повільно повернувся.

— Це неважливо, — тихо сказав він і знову замовк.

Я дивився на нього, не відводячи погляду.