Розділ 7. Пастка прозорості

Усередині будівлі з вивіскою «Центр даних», який Кіра назвала підвалами під заводом, їх ніхто не зустрічав промовами. У холі пахло їдальнею та запиленими килимами. За обшарпаним столом сидів сонний охоронець у м’ятій формі, який навіть не підвів очей від екрану, де крутилося якесь безглузде шоу з минулого.

— Вам у 103-й? — буркнув він, не питаючи документів. — Проходьте, сходи вниз за колонами, там вже вас чекають.

Ян і Макс здивовано перезирнулися. Виявилося, жодної таємності немає - Архів просто жив своїм звичайним життям.

Кабінет 103 знаходився на цокольному поверсі будівлі. Замість суперкомп’ютера у напівтемній кімнаті стояли ряди звичайних серверів, що гули й були обмотані дротами. Біля одного з них копирсався немолодий технік у засмальцьованому светрі. Поруч на столі стояла відкрита бляшанка консервів і охололий чай.

— Ви з Громад? — технік витер руки об ганчір’я. — Довго ж ви. У нас тут база даних з енергетики посипалася, тягне запити з вашої мережі. Ми намагаємося заблокувати, але старий софт конфліктує з вашими протоколами.

Ян прибрав руку з паралізатора. Усе виглядало образливо буденно.

— Ми думали, ви тут нашу систему зламуєте.

Технік хмикнув, витягуючи з-під столу згорілий блок живлення.

— Зламуємо? Хлопче, нам би до кінця тижня дотягнути, щоб світло у кварталі не вирубили. Наші Старійшини - це просто купка старих, які вчепилися у свої акції сторічної давнини. Вони змушують нас прокидати мости у ваш Індекс, щоб викачати звідти трохи ліквідності. Їм не мир потрібен, їм треба, щоб їхні особисті рахунки в Архіві виглядали солідно перед сусідами. Звичайний фрод.

Макс підійшов ближче. На екрані монітора він побачив ті самі транзакції, сигнали яких лякали його в клініці. Це не був вірус. Це була звичайна системна помилка: стара банківська програма Архіву по колу запитувала підтвердження ресурсів, а Індекс Громад, налаштований на відкритість, намагався на ці запити відповісти, марнуючи обчислювальні потужності.

— Тобто «Серце» — це просто несправний банківський сервер? — Макс не міг в це повірити.

— «Серце»? Ха! — технік нарешті підвів погляд. — На серверах встановлено старий софт, який активується за рекурсивним принципом нульового протоколу і вважає, що війна за ресурси все ще триває. Він буде тягнути енергію з вашого світу, поки не переможе. Або поки ви його не вимкнете. Але тоді взагалі будь-який зв'язок з Індексом припиниться.

— Ми не будемо його вимикати, — Макс дістав термінал, — ми дамо Системі запит на встановлення плагіна фільтрації вхідних запитів сервера.

Двері скрипнули, і до кімнати зайшов чоловік. Це не був злодій. Це був кремезний чоловʼяга у добрій куртці, з обличчям втомленого чиновника. Його звали пан Коваль, і він був смотрящим цього сектора.

— Семене, я не зрозумів, чому в мене на планшеті графіки поповзли вниз? — Коваль навіть не подивився на Макса та Яна, для нього вони були просто фоном. — Ми ж домовилися: до вечора має бути приріст у три відсотки. Мені потрібно закрити угоду з постачання медикаментів із сусіднього анклаву.

— Тут той... із Громад хлопці, — Семен шморгнув носом і кивнув на Макса. — Кажуть, ми їхню систему зламуємо, сітку сміттям закидаємо. Хочуть фільтр ставити.

Коваль нарешті сфокусував погляд на Максові. В його очах не було ненависті, лише сухий розрахунок.

— Послухайте, лікарю, ви ж лікар, я не помилився? — Коваль підійшов ближче. — Я знаю, як працює ваш Індекс. Ви там усі такі правильні, рятуєте кожне кошеня. Але тут — Архів. Щоб я міг купити антибіотики для районної лікарні, мені потрібно продати ваш сміттєвий трафік брокерам з інших секторів.

— Ви крадете обчислювальну потужність нашої системи, яка забезпечує життя мільйонів людей, щоб... купити таблетки? — Макс остовпів. — Та просто дайте нам список ліків, і Громада надішле їх гуманітарним рейсом завтра вранці.

Коваль розсміявся, і в цьому сміху було стільки гіркоти, що Максові стало ніяково.

— Цілий день хотів на щось наплювати, а тут якраз порада з Громади… Завтра вранці? Лікарю, ви живете у світі, де все трапляється завтра вранці. А в мене головний лікар бере з пацієнтів плату за вхід уже сьогодні ввечері. Якщо я дам йому ваші гуманітарні таблетки безкоштовно, він їх просто перепродасть на чорному ринку, а хворі все одно нічого не отримають.

Макс завмер. Логіка цього місця ламала його мозок.

— Значить, ви крадете у нас, щоб підтримувати систему корупції тут?

— Я роблю це, щоб мати важіль, — відрізав Коваль, виділяючи останнє слово. — Якщо ви зараз поставите свій фільтр, у мене утвориться діра в бюджеті, а мій бізнес обнулиться. І знаєте, що я зроблю? — Коваль зробив паузу. — Я «відрубаю» живлення всього сектора, зокрема й лікарні. А там, між іншим, десять людей під апаратами. Їхнє життя - це працююча розетка! Ви готові у звіті вказати про смерті, що сталися саме під час вашого відрядження?

Ян зірвався з місця, але Макс встав між ним і Ковалем.

— Ви хочете важіль? Ви його отримаєте…

Макс відкрив свій термінал і замість того, щоб ставити фільтр, він активував «Протокол прямого моніторингу».