ІНДАСТРІЗ (уривок-тизер)

Роман Шарко
«ІНДАСТРІЗ»
(Тизер-уривок: Розділ 8)

Через кілька годин двері відчинились, і мені наказали вийти. Нарешті мене мав прийняти слідчий. Я навіть не уявляв, що йому від мене потрібно, але був радий можливості покінчити з цією невизначеністю. На той момент весь мій бойовий запал зник, проте я мав купу запитань, які прагнув перед ним поставити.

Мене провели коридором до інших металевих дверей, які відразу ж за мною замкнулись, щойно я увійшов всередину. Це було вузьке приміщення, подібне до того, в якому я провів ніч: видовжене від входу з заґратованим віконцем під стелею. Але замість двох лав з обох боків у дальній його частині був стіл, за яким, звернений обличчям до мене, сидів худорлявий чоловік років за тридцять.

У приміщенні було важко дихати; повітря застилав сигаретний дим, який разом із тьмяним світлом розташованої над дверима лампочки робив все довкола невиразним. Таким, як і мій внутрішній стан.

Незнайомець удавано не звертав на мене уваги, роздивляючись аркуш паперу сіруватого кольору з рукописним текстом на ньому. На столі перед ним лежала розкрита картонна тека з такими ж аркушами усередині. У лівому кутику його зашерхлих губ стирчала запалена сигарета, з якої він раз за разом робив глибокі затяжки, випускаючи дим з іншого кута рота. Але їдкий продукт згоряння потрапляв у очі, від чого ті мружилися до вузьких щілинок, а повіки часто кліпали.

Нарешті, можливо, зрозумівши марність спроб ухилитися від диму своєї ж сигарети, він, все так само не відриваючи очей від тексту (я був впевнений, що він лише робить вигляд, що читає), потягнувся вивільненою від документів рукою до цигарки. Проте вона прилипла фільтром до його верхньої губи так, що чоловік, схопивши її двома пальцями, лише ковзнув пучками по всій її довжині, обпікшись на кінці та збивши значну кількість жару собі на одяг.

Умить кинувши аркуш, він вивільнив іншу руку і, більш вдало вийнявши цигарку з рота, заходився струшувати попіл зі своїх стегон.

Я продовжував стояти біля дверей попри те, що попереду, біля столу, стояла дерев’яна табуретка, ніжки якої металевими кутиками були прикріплені до підлоги.

Обтрусившись, уважно оглянувши від грудей до ніг одяг та кілька разів здмухнувши рештки бруду, чоловік нарешті загасив недопалок в металевій попільничці прямокутної форми. З того, як він буквально розчавлював його пальцями об металевий край, було зрозуміло, що попільничка теж прикріплена до столу.

— Фамілія, імя, отчество… год рождєнія… мєсто… — монотонно, буденно, все так само, не піднімаючи до мене погляду, а, навпаки, втупившись кудись ліворуч від себе в стіну, нарешті запитав він.

Я відчував, що знову спалахую гнівом. Такий початок аж ніяк не обіцяв швидкого вирішення моїх проблем, а я вже просто не міг стільки часу не повідомляти нове керівництво про своє прибуття!

— Я перепрошую, — підкреслено ввічливо та намагаючись зберігати самовладання почав я, — а не могли б ви спочатку представитися? А ще, якщо ваша ласка, — пояснити, на якій підставі мене сюди доставили?

Незнайомець ніби пробудився від якогось тяжкого сну і нарешті звернув погляд на мене. У ньому було здивування і, ніби, переляк. Якусь мить чоловік просто дивився мені в очі, можливо, намагаючись збагнути, що я собою являю. Потім його погляд ніби пройшов крізь мене, розфокусувався і став скляним. Чоловік нахилився тулубом праворуч і з лівої кишені штанів дістав м’яку червону пачку сигарет «Bond Street». Витягнувши звідти дещо приплюснуту і ледь зігнуту цигарку, він спрямував її до рота, тоді як вже інша рука потягнулась до неї з вогником від запаленої одноразової запальнички «cricket».

Зробивши подвійну глибоку затяжку, чоловік вийняв цигарку з рота і, задерши обличчя догори, через складені буквою «о» губи випустив дим до стелі, де вже й так все було наче в імлі. Знову поглянувши на мене і все ще утримуючи напівпорожню пачку цигарок в руці, він простягнув її у моєму напрямку, мовляв, пригощайся. Погляд його у цей час здавався і розгубленим і навіть дещо доброзичливим.

Я заперечливо похитав головою. Тоді він заховав цигарки назад і таким же безмовним жестом запропонував мені сісти навпроти. Я зробив кілька кроків до табуретки, хоча краще б залишився біля дверей. Очевидно, кімната якщо й мала якусь вентиляцію, то, у будь-якому разі, на таке інтенсивне паління розрахована не була. Очі різало несамовито, а десь у горлі й особливо у ніздрях, навіть незважаючи на мимовільне сповільнення дихання, відчувалася пекуча гіркота.

Чоловік і сам кривився, між частими затяжками дивлячись на довжину цигарки, що залишалася. Він знову якось безпорадно став порпатися у теці, проте, помітивши, що я намагаюсь роздивитися її вміст, одразу ж її закрив. Та все ж я розгледів: документів із друкованим текстом і мокрими печатками там не було — лише кілька рукописних аркушів формату А4.

Чоловік зробив останню затяжку і потягнувся недопалком до попільнички, аж тут позаду мене гучно ляснув засув, і двері різко відчинилися. Я рефлекторно обернувся й побачив чолов’ягу у формі, досить кремезної статури. Він швидко, кількома кроками, перетнув кімнату і різко, з усієї сили, вдарив мене по потилиці. Від несподіванки та потужності удару я вмить опинився рачки на підлозі з лівої сторони від табуретки.

— Ну шо, сука? Будеш розказувать?!

Зігнувши ноги в колінах, я сів на праву сідницю, спершись правою рукою в підлогу, а лівою інстинктивно обхопив голову ззаду. Здавалося, ніби шкіра в тому місці розпухла й погарячіла. Я мовчки підвів очі на кривдника, але він у цей час завдав мені потужного удару носаком у живіт.