Глава 7: Маршрут №1: Від Пантеону до «Вставної щелепи».

Рим за площею та кількістю жителів такий же, як і Київ. При цьому загальна довжина його вулиць складає п’ять з половиною тисяч кілометрів, що більше, ніж у три рази за довжину київських. Це можна пояснити специфікою забудови міста. Римляни продовжують традицію своїх давніх попередників і будують у більшості невеликі чотири- або п’ятиповерхові будинки, які щільно розміщені у маленьких кварталах. У сучасних районах майже немає широких багаторядних вулиць та проспектів, як у Києві, а будинки в десять поверхів — рідкість. Така компактна забудова кварталів характеризує суто міський культурний генезис. У давні часи на невеликих відстанях легше та дешевше було проводити господарчу комунікацію, та й компактне місто простіше огородити муром та обороняти. Якщо порівняти Київ, то він видається проекцією сільського менталітету на місто. Великі квартали, вільно, без тісняви, заповнені будинками, а між ними просторі двори засаджені деревами — чим не проекція сільського стилю поселення. У цьому випадку це тільки позитив, і я не уявляю, де в Римі граються діти, прогулюються мами з дитячими візками. Там, вийшовши з будинку, відразу опиняєшся в тісняві вулиць. У римлян інший уклад життя, тому такі речі для них звичні й непомітні.

Сьогодні у нас запланований похід історичною центральною частиною Рима за основним маршрутом, який я склав ще вдома. У цій частині міста велика кількість археологічних об’єктів, тому метро не охоплює сам історичний центр, і старт нашої пішої прогулянки починається зі станції метро «Колізео» на лінії Б і з фінішем на «Спанья» лінії А. Маршрут дає змогу перетнути історичний Рим з півдня на північ, оптимально петляючи вулицями серед відомих архітектурних об’єктів.

Колізей постав перед нами вже вдруге, тільки цього разу в ранковому світлі. Трохи полюбувавшись цією грандіозною спорудою, ми вирушили Віа дей Форі Імперіалі, яка з північного сходу, проходить уздовж двотисячолітніх руїн Римського форуму. Його і Колізей вирішили не відвідувати, бо на це потрібно витратити весь день — на жаль, у нас не було такої розкоші. До того ж, ми вже провели день серед руїн античної Остії і не хотіли жертвувати оглядом історичної центральної частини Рима.

Римський форум багато віків був головною площею, центром ділового, релігійного та суспільного життя стародавнього міста. У п’ятому столітті, в період занепаду Римської імперії, нашестя варварів, готів і вандалів завдали великої шкоди форуму. З часом він був повністю покинутий, будівлі обвалилися, а у середньовіччі на цьому місці пасли худобу. Лише на початку дев’ятнадцятого століття розпочалися перші розкопки форуму. І те, що зараз можемо бачити — це багато десятиліть праці археологів, архітекторів та реставраторів.

Ми розглядаємо Римський форум з оглядових майданчиків: спочатку з боку Віа дей Форі Імперіалі, потім змінюємо кут огляду, розчинившись серед сотень туристів на Капітолійському пагорбі. Мовне різноманіття оточує нас… залишки величі минулої цивілізації: колони античних храмів, тріумфальна арка Септімія Севера спокушають зробити на їх фоні декілька особистих фото в стилі напису «Я тут був». За декілька сотень метрів від нас, праворуч від форуму, вищий пагорб Палатин зі своїм оглядовим майданчиком і юрбою туристів. Там десь за його вершиною та стіною зелені ховаються руїни гігантських палаців, які досі вражають своєю суворою величчю. Ми обходили їх з південної й західної сторін під час прогулянки позаминулого вечора. Багато поколінь римлян народжувалося та вмирало в могутній імперії, а вона століттями продовжувала існування. Напевно, людям, що жили в тій епохи могло здаватися, що такий порядок речей незмінний, але нічого немає вічного — навіть зірки згасають. І тепер ми споглядаємо лише руїни минулої царственості, сили та слави.

Сходами Кордоната, прикрашеними фігурними мармуровими балюстрадами та статуями, ми зійшли з Капітолійського пагорба, щоб знову піднятися на нього з північної сторони — сторони Меморіального комплексу Вітторіано. Ця величезна неймовірна споруда з білосніжного мармуру за римськими часовими масштабами ще зовсім нова, можна сказати сама сучасність — їй всього трохи за сто років. Спочатку здається, що це архітектурно розкішний будинок із широкими сходами, які чергуються з просторими терасами; прикрашений колонами, статуями, барельєфами, а коли проходиш його поверхами, то приходить здогадка, що все навпаки — сам будинок вписується у пам’ятник. Я відкрив для себе Америку, що Вітторіано — це ніби італійський аналог меморіального комплексу Національного музею історії України у Другій світовій війні, того, що зі скульптурою «Батьківщина-Мати». Побачив Вітторіано, символічною кам’яною книгою, яка розповідає про широкий часовий період в історії Італії. У ній представлені перший король після об’єднання країни Віктор Емануїл ІІ, шістнадцять сучасних регіонів, чотирнадцять столиць ранніх італійських держав, традиції, символи держави, ще тут є Вівтар Вітчизни з прахом Невідомого солдата, який загинув на Першій світовій війні. Перед могилою завжди стоїть почесна варта і горить Вічний вогонь, який символізує вічну пам'ять про жертви солдатів. Але щось не склалося у римлян з королем: вони його не долюблюють і цей грандіозний комплекс іронічно називають «Друкарська машинка» або «Вставна щелепа».

Накрутивши майже кілометр, розглядаючи комплекс Вітторіано, ми перетнули площу Венеції, звернули ліворуч у вузьку затінену вулицю і попрямували до церкви Іль Джезу.

Повна назва з італійської — Церква Святого Імені Ісуса. Це головний храм католицького чернечого ордена єзуїтів. Він створювався на зразок військових з жорсткою дисципліною. Єзуїти не афішували себе серед звичайного населення, їм дозволялося вести світський спосіб життя і не носити чернечий одяг. Це було таємне військо Святійшого Престолу.