Інцидент

– Так, ваш дзвінок зареєстровано, патруль скоро виїде, – втомлено сказав диспетчер, подякував за пильність і перервав зв’язок.

Це було якесь загальне божевілля. Всьоме за два тижні випадкова людина телефонувала в екстрену службу з повідомленням про те, що в темний час доби невідомий чоловік напав у парку на багато одягненого беззахисного старого чи стару. Поліція виїжджала, парк прочісували, трупів не знаходили, заяв про пограбування не надходило, слідів боротьби не було.

Опис нападника час від часу змінювався. То він високий брюнет у спортивному костюмі, то товстий коротун у кепці, то рудий у смугастій майці, то юнак у рваних джинсах, то якийсь «ну на вигляд просто тхір, Тхором, здається, й кличуть», то…

Диспетчер уже й не пам’ятав усіх прикмет. Це робота поліції, а він має свої завдання. Але фоторобот можливих жертв лежав на краю стола і змушував подумки повертатися до цього знову і знову.

Жінка: близько сімдесяти, висока, худа, у довгому плащі, носить багато золотих прикрас.

Чоловік: близько сімдесяти, високий, худий, у довгому плащі, ходить із дорогими аксесуарами.

Їхня схожість відразу впадала в очі. Можливо, це полювання на когось конкретного, але виконавці постійно промахуються мимо цілі?

Самотнього старого почнуть шукати нескоро, і багатії – не виняток. Маючи доступ до телефону жертви, можна імітувати її активне життя, відводячи підозри. Диспетчер вважав, що це якась афера з нерухомістю, але начальство не хвалило його за ініціативність. Єдине, що він міг, – якнайшвидше відправляти патрульні автомобілі в надії одного разу спіймати злочинця на гарячому.

Ось тільки сьогодні вільної машини не було, ще й начальник неофіційно порадив забути про психів. Літнє загострення, сезон закінчиться – минеться. А те, що свідки охоче залишали свої імена та адреси, були звичайними людьми без алкогольної чи наркотичної залежності, не стояли на обліку у психіатра і взагалі здавалися впевненими у своїх словах, особливого значення не мало.

І все ж таки диспетчер не збирався здаватися так легко. Він чекав, поки з’явиться вільний патруль, і уявляв себе крутим детективом, який розкриє цю нікому не потрібну справу, що виявиться надважливою і прогримить на всю Україну.

Черговий дзвінок сполохав приємні думки.

Груба жінка заявляла про зникнення співмешканця. Його немає понад тиждень. Їй він написав, що знайшов іншу і йде до неї, в соцмережах викладає фотографії з тією повією з різних місць, але насправді вони зроблені в один день, тому що на чоловікові ті самі рвані шкарпетки.

Диспетчер порадив звернутися з офіційною заявою, але жінка не дала йому договорити:

– Не хочуть вони шукати мого Тхора! – вигукнула зло. – Він у них як більмо на оці, вони навіть раді, що його нема! Ніби він після трьох відсидок не людина! Я вам на них скаржуся, ясно?

Єдине, що було ясно: те, що відбувається, – не чийсь жарт. «Тхір» існував. Можливо, й інші теж, але це вже не стосувалося диспетчера і, чесно кажучи, не кликало на вулиці. Навпаки, місто за вікном раптом здалося похмурим і небезпечним. Воно ревно оберігало свої таємниці й ховало щось темне, щось на межі реальності. Тому, хто вплутається в це, доведеться нелегко.

***

Валя чесно чекала поліцію, але час минав, а нікого не було. Вона випила три чашки кави, з’їла п’ять круасанів, отримала багато здивованих поглядів офіціантів, проте старання не окупилися.

Якоїсь миті стало зрозуміло: ніхто не приїде. Та й, правду кажучи, Валя вже сама починала сумніватися в тому, що бачила.

Неприємний чоловік з матюками переслідував жінку похилого віку – на вигляд досить бадьору і заможно вдягнену. До того, як вони обидва зникли в тіні парку, їх бачили й інші люди. Валя намагалася загітувати випадкових перехожих на допомогу, але відгуку не отримала – навпаки, її послали дуже далеко. Вона зателефонувала до поліції, де теж не знайшла розуміння, проте патруль начебто обіцяли.

І його не було.

– Дівчино, не чекайте нікого, – порадила співчутлива офіціантка, що чула розмову по телефону і кілька разів намагалася це прокоментувати. – Вони не реагують. Ось минулого року я сама на тому ж місці стареньку від маніяка відбила, таж усім було начхати. Він скаргу подав за тілесні ушкодження, вона взагалі втекла і не відгукнулась… А я пояснювальні писала. Воно вам треба?

Валя знизала плечима і сплатила рахунок. Час пізній, і справді краще піти додому… Вона зробила те, що їй під силу, решта – робота поліції. Адже вони не чекають, що маленька худенька школярка самостійно очистить район від бандитів?

– …позаторік у цьому парку троє гастролерів зникли, – сказав хтось із відвідувачів, коли Валя виходила на вулицю. – За ними ніхто не плакав, але сам факт…

Вона зіщулилась і викликала таксі, хоча до будинку було зовсім близько.

***

Спрут знав, що про Центральний парк ходять погані чутки, проте не вірив у забобони. Щоліта там пропадає п’ять-десять людей, та ще й із сумнівною репутацією? Казки! Та на будь-якій вулиці є покійники, і те, що парк вибирають для розборок частіше за інші місця, свідчило на його користь.

Відстань, закритість, багато таємних стежок… Але люди чомусь ходили тут навіть у темну пору доби. Не інакше вважали себе безсмертними.