Розділ 7

Зранку, коли Соня прокинулася, в номері панувала тиша. Значить Ярослава не було. На столі дівчина побачила записку:

"Доброго ранку. Не хотів тебе будити. Чекаю на тебе о 09.00 в холі готелю. Якщо ти не передумала їхати на будівництво."

-Та за кого він себе має? Не дочекаєшся! - фиркнула Соня.

Поглянувши на годинник, дівчина зрозуміла, що в неї не більше 20 хвилин на збори. Тому довелося включати швидкісний режим.

Рівно о 09.00 Соня спустилася в хол, де побачила Ярослава. Чи не вперше, Соня помітила легку посмішку на обличчі чоловіка.

-Доброго ранку. Виспалася?

-Доброго ранку. Так, дякую. А де ти ночував?

-Похмілля немає?

--Переводиш розмову... ну не хочеш говорити, не говори...

-Готова їхати?

-Скоріше ні, але поїхали.

-Добре. Машина замовника вже чекає. Ходімо.

-Ходімо.

Приїхавши на місце, Соня відразу оцінила масштаби катастрофи. Перед ними стояв сучасний готельний комплекс на 15 поверхів з шикарним майбутнім рестораном на даху. Саме будівництво було уже завершено, залишалися лише оздоблювальні роботи. Саме на даху комплексу Соня і Ярослав мали зустрітися з замовником.

 Зайшовши до скляного ліфту, який мав доставити їх до ресторану, Соня трохи зблідла. Раптом дівчина відчула, як Ярослав мовчки взяв її за руку. В цьому жесті було стільки уваги і підтримки, що дівчина на мить забула, що боїться висоти. 

Прогулюючись на даху, разом з замовником, узгоджуючи останні правки в проєкті, перед підписанням, Ярослав не відходив від Соні і намагався тримати її немомітно за руку. Соні було важко зосередитися на роботі, тому більшу частину розмови вів саме Ярослав, а дівчина просто кивала, посміхалася і намагалася не дивитися вниз.

Коли нарешті, зустріч була завершена і вони знову стояли міцно на землі, Соня підняла погляд на Ярослава і тихо сказала:

-Дякую.

-Все добре. Не переймайся. 

Соня вперше подивилася на Ярослава по іншому. Виявляється не такий він і робот. Але на цьому сюрпризи від Ярослава не закінчилися.

Ввечері, коли до підписання все було готово і перевірено декілька разів, Ярослав запропонував Соні прогулятися на пляжі. Дівчина погодилася.

-Дякую тобі ще раз за сьогодні. Я не очікувала. Мені це допомогло. - перша заговорила Соня, коли вони всілися на пляжі і слухали шум прибою.

-Все ок. Це дрібниця. 

-І вибач, що сказала про твою дружину. Я не мала права лізти в твоє особисте життя. Інколи мене заносить.

-Ну, на те ти і Торнадо... - засміявся Ярослав.

-О, як ти заговорив?

-Ну, а що, тільки тобі можна? Але насправді ти в чомусь була права. Моя колишня втекла... але втекла не сама, а з моїм кращим другом і залишила мені собаку, наш весільний подарунок.

Соня з відкритим ротом слухала Ярослава і не вірила, що він зараз так просто їй це розповідає.

-Ого...- тільки змогла видавити Соня.

-Так... не очікувала такої драми, від Ярика-Сухарика? Так, я знаю, як мене називають в офісі. Але мені байдуже. Після зради дружини і кращого друга, я перестав довіряти людям, намагаюся ні з ким не зближуватися і не підпускати до себе. Навпаки бути прискіпливим. Це відлякує... Нічого особистого... тільки робота. Довіряю тільки своїй Дорі. 

-Дорі?

-Це моя собака. Німецька вівчарка.  Вона зараз з моєю сестрою. 

Ярослав потягнувся за телефоном і показав Соні відео з собакою.

-Яка вона класна!

-Так. 

-А чому в тебе немає цього відео в інсті?

-О, то ти і мої соцмережі перевірила? Дерзицька, ти на мене запала?

-Да іди ти! Просто було цікаво. І взагалі то не я. А моя подруга Уляна.

-І що сказала подруга?

-Ти їй сподобався, але вона сказала, що її бабуся є більш продвинутою і активнішою в користуванні інсти. - засміялася Соня.

-О, як! Цікаво. Так, раніше я багато чого постив з дружиною... а після все видалив... не хочу цієї показухи. Краще бути Яриком-Сухариком, ніж щоб тобі всадили ніж у спину. - сумно, майже з болем відповів Ярослав.

Соня мовчала. 

-А я? - майже пошепки запитала Соня.

-Ти знаєш, сам дивуюся, що все це тобі розповідаю. Тобі якось вдалося розговорити мене. Вірніше вивести на емоції. Можливо, це тому, що ти мені нагадуєш мене, яким я був... А може це я старію... через пару годин мені вже 34 стукне... от і вирішив трохи відкрити душу...

-У тебе завтра день народження? Чому ж ти мовчав?

-Бо вже давно не святкую.

-Може час почати? 

-Не знаю. 

-А про який подарунок ти мрієш?

-Ой, ні Соня, давай без цього. Мені не потрібні подарунки.

-Давай я перефразую... який подарунок ти колись хотів отримати в дитинстві, а так і не отримав?

-Ого! Дерзицька ти загнула?

-Ну, а що? Якщо відкривати душу, то на повну...

-Еее... мабуть іграшковий червоний камаз. У років 5 я його дуже хотів... але якось не склалося. 

-Цікаво.

-А ти про що мріяла? А то, що це тільки я душу відкриваю.

-Ну, я вчора відкривала - засміялася Соня. А якщо чесно. То моє бажання, ти сьогодні здійснив... я дуже хотіла побороти страх висоти. І ти сьогодні допоміг мені це зробити. Дякую.

-Завжди будь ласка! Мені здається нам час повертатися в номер. Дякую за вечір і за розмову. 

-Так, ти правий. Дякую і тобі. 

***

Наступний весь день був трохи хаотичний. Соня і Ярослав були в роботі: підписання контракту, розмови з генеральним, і ще купа питань. Тому  змогли нормально поговорити тільки перед самим фуршетом на честь укладання контракту. 

-Прекрасно виглядаєш. -сказав Ярослав, коли зайшов у номер. 

-Дякую. Ти теж. І до речі, З Днем Народження!

-Дякую.

-А в мене для тебе сюрприз! 

Соня підійшла до ліжка на якому стояв великий подарунковий пакет. І взявши його попрямувала до Ярослава.