Розділ 6

Через тиждень Софія разом з Ярославом поїхали до Одеси. 

В поїзді вони майже не розмовляли, кожен був в своєму ноутбуці, зайнятий справою. Хіба зрідка обмінювалися кількома фразами. Навіть правки в презентації Ярослав пересилав Соні електронкою.

Приїхавши до готелю, на рецепції Соню і Ярослава чекала несподіванка. Виявляється, що при бронюванні номерів вийшла помилка і замість двох окремих, цих двох поселили в один номер.

-Та, ви знущаєтеся??? Це як?? - не витримала Соня. 

-Давайте, тоді ми ще  один номер візьмемо. - спокійно запропонував Ярослав.

-Вибачте, у нас невеликий готель, тому всі номери зайняті. Вибачте, за такі незручності. Ми готові включити вечерю за рахунок готелю.  -Спробувала якось виправдовуватися адміністратор.

-Та, яка в бісу вечеря? - фиркнула Соня.

-Добре. Дякую. Давайте ключі. - спокійно відповів Ярослав.

Соня, аж підскочила на місці.

-Що? Ти в своєму розумі? 

-А що ти пропонуєш? Я втомився з дороги, треба відпочити, нам завтра зранку на будівництво. Я просто хочу прийняти душ і відпочити, а не бігати по всій Одесі в пошуках готелю. Ми дорослі. Я думаю за два дні в одному номері не покусаємо один одного. - спокійно відповів Ярослав.

Соню від його спокою аж трясло. Але дівчина розуміла, що Ярослав правий. 

-Добре. Можеш забрати мої речі, а мені треба пройтися. - вже спокійніше відповіла Соня.

-Добре. 

Чоловік взяв дві валізи і піднявся в номер, а Софія почала шукати бар. Дівчині терміново потрібно було випити. По перше, ситуація з номером, просто вибила грунт у неї з -під ніг. А по друге, завтра їхати на будівництво. Соня думала, що зможе сама в номері налаштуватися, а тепер... тому потрібно випити і чим більше, тим краще... Добре, що бар був у готелі і  довго шукати не довелося.

-Чого ж мені так завжди щастить? - вже трохи гикаючи після 3 чи 4 коктелів запитала Соня у бармена.

-Ну, гарним дівчатам завжди щастить! - з посмішкою відповів хлопець.

-Ні, ти не зрозумів. У мене все навпаки... хочеш одне, отримуєш інше, ще й з цим робокопом в одному номері доведеться  2 дні жити. - спробувала пояснити Соня, та в неї це погано виходило. Декілька коктелів на голодний шлунок і втома зробили свою справу.

-Так, може це сама доля вас направляє? Можливо Всесвіту видніше, як буде краще? - пожартував бармен.

-Ммм... Доля кажеш... ну-ну... Давай ще один коктель і я піду.

-Я думаю вам досить. Може краще кави?

-Іди до біса. Весь кайф обламав. 

Ледь тримаючись на ногах, Соня встала і попленталася в номер. Дівчина дуже сподівалася, що Ярослав уже спить. Відчинивши номер, Соня побачила, що помилялася і чоловік сидів за ноутбуком. 

-О, Дерзицька, я бачу ти вже святкуєш.  Не рано?  - уколов Соню Ярослав.

-Да йди до біса, Ярику-Сухарику! Ти ж весь такий правильний, все чітко, нічого не боїшся, нічого не відчуваєш... куди тобі зрозуміти нас простих людей.

Ярослав відклав ноутбук і просто дивився на Соню. Його погляд був глибокий і холодний.

-Чого мовчиш? Нічого мені сказати. Ну добре, буду говорити я: як ти мене дістав за ці тижні, зі своїми правилами, зі своєю гіперточністю, постійними перевірками моєї роботи, ніби я мале дівчисько! Дістав!!! - Соня майже впритул підійшла до Ярослава і поглянула йому у вічі.

-Добре. Я тебе почув. Це через це ти так напилася. - спокійно відповів Ярослав.

-Та, ти знущаєшся!!! Це все на що ти здатен??? Не дивно, що від тебе дружина втекла! 

В очах Ярослава вмить спалахнула іскра злості, але потім зникла. Чоловік мовчав.

-І навіть це тебе не зачіпає? Точно Ярик-Сухарик!

-То ти хочеш вивести мене на емоції?

-Так.. ні... не знаю. 

-То ти від незнання так напилася?

-Ні! Ти нічого про мене не знаєш!

-То розкажи! Я слухаю.

Соня трохи офігіла від такого.

-Чого ти замовкла? Розказуй, я слухаю. Чого ти так  напилася?

-Бо боюся...

-Мене?

-Висоти! Я з дитинства боюся висоти! І не знаю як завтра бути на будівництві! - почала плакати Соня. 

-А чому ти раніше про це не говорила?

-Тобі? Ні, я не дам тобі ще один козир. Я буду завтра на тому довбаному будівництві, чого б мені це не коштувало!

-Я зрозумів. Добре. Тоді давай йди в душ і влягайся спати, щоб завтра бути у формі.

-Не вказуй мені, що робити! Сама знаю! - фиркнула Соня і попрямувала у ванну. 

Коли дівчина вийшла в номері було тихо. Ярослава не було. Його ліжко було заправлене, ноут лежав на столі. Спочатку Соня хотіла піти його пошукати, але сильна втома і головний біль змусили її залізти під ковдру і спробувати заснути. Ярослав дорослий хлопчик, сам знає, що робити.