Розділ 4

Повернувшись до офісу, після обідньої перерви, Софія відразу пішла до генерального.

-Заходь, Софіє, шеф і Ярик-Сухарик вже чекають на тебе. - з посмішкою повідомила Аня, секретар генерального, коли Софія зайшла до приймальної. 

-Так обідня перерва тільки закінчилася... давно чекають? - трохи занепокоєно запитала Софія.

-Ні, хвилин 5. Ти ж знаєш нашого Ярика, він рівно о 14.00 був уже у шефа. - заспокоїла Аня.

-Ну так... я зовсім забула, про цю надточність...- скривилася Софія. 

-Заходь,  не змушуй їх чекати.

Софія відчинила двері кабінету і зайшла.

-О, Софіє, чудово. А ми тебе тут чекаємо і вже встигли з Ярославом деякі ідеї обговорити. - почав розмову  генеральний, коли побачив Софію в дверях свого кабінету.

Софія хотіла щось уїдливе відповісти і вже відкрила рот, та зловила на собі погляд  Ярослава. Чоловік, ніби справді її сканував. В якийсь момент, дівчині здалося, що вона стоїть без одягу.  Софія  трохи некомфортно себе почувала поруч з Ярославом, ніби маленька школярка перед суворим вчителем. Його глибокий погляд лякав і водночас гіпнотизував, як удав кролика. Дивні відчуття.

До цього часу, Соня майже не перетиналася з Ярославом у справах. Хіба, на спільних нарадах. Вона багато чула про нього і методи його роботи від інших колег. Тому дівчина вирішила дослухатися до слів Уляни і дати чоловіку шанс. Тим паче, що робили вони одну справу. І якщо все вдасться, то тісно співпрацювати їм доведеться ще довго. Тому краще навчитися мирно і дружно співіснувати вже зараз. 

-Дякую. Буду рада почути ваші ідеї і охоче поділюся своїми. - з наймилішою посмішкою, на яку тільки була здатна Соня, дівчина попрямувала до столу. 

Ярослав продовжував сканувати кожен рух і кожен жест дівчини. Соня вирішила, на це не реагувати і вдала, що не помічає прискіпливого погляду. 

Нарада з генеральним тривала декілька годин, майже до самого вечора. Було проговорено багато стратегій і ідей. Соня ввійшла в кураж, розслабилася, і вже майже не помічала рентгенівського погляду Ярослава. 

В цьому була вся Соня, варто було їй спіймати хвилю, як все навколо втрачало значення. Тому під кінець наради Соня вже спокійно жартувала і  не з таким острахом дивилася на Ярослава. 

Так, чоловік досі її дратував перебільшеною правильністю і уїдливими коментарями, але Соню було вже не зупинити. 

-Дякую, вам. І тобі Софіє, і тобі, Ярославе, за таке чудове розуміння, що нам треба, за ваші круті ідеї. Я таки в вас не помилився. Ви найкращі. Сподіваюся, це лише початок дуже вдалої і тісної співпраці. Через пару днів обговоримо всі деталі вже із замовником. Чекаю  від вас презентацію і розгорнуту стратегію нашої рекламної кампанії. 

-Звичайно. Все буде зроблено, як в кращих будинках... - пожартувала Соня.

-Все буде зроблено вчасно, я подбаю про це. - сухо сказав Ярослав і знову просверлив Соню поглядом.

-Таки точно, Ярик -Сухарик, людина -робот! - промайнуло в голові у Соні.

Вона, навіть, хотіла скорчити якусь гримасу чи показати язика, але вчасно зупинилася і  тільки посміхнулася.

Ярослав помітив її посмішку, але ніяк не відреагував. Вони вийшли з кабінету генерального. 

Соня звернулася до Ярослава:

-Давай завтра зранку тобі обговоримо презентацію? Ти не проти? Бо вже щось голова обертом іде.

-Добре. - відповів Ярослав і глянув на годинник. Тим паче, мені вже теж час. Сподіваюся, зранку ти вчасно будеш. - кинув Ярослав і попрямував до виходу.

Соня не втрималася і таки показала язика чоловікові. Правда його спині. І добре, що в приймальні вже нікого не було, тому цієї дитячої витівки ніхто не бачив. Але Соні стало легше. 

Дівчина розуміла, що це лише початок. Але, Уляна права, винагорода у вигляді крісла заступника, була дуже і дуже приваблива, щоб так просто здаватися. Тому, Соня вирішила хутчіше їхати додому, щоб виспатися і набратися сил перед новим раундом.