Глава 11 "Знову?"

Дем'ян

— Ти сам віриш в успішність свого плану? — запитує батько й підіймає на мене байдужий погляд. Навіть відповідати нічого не потрібно, я все бачу у його очах. В борг мені не дадуть, бо всі мої ідеї для нього — повна нісенітниця.

— Якби не вірив, то не прийшов просити в борг, — відповідаю стримано. Насправді я знав, що так буде, але вирішив все-таки спробувати, бо в нього є гроші, а мені потрібно на невизначений термін, поки бізнес почне приносити прибуток і буде що повертати.

— Я проти, — відкладає папери й відхиляється на спинку масивного шкіряного крісла.

— А я не питаю твого дозволю, а просто хочу взяти в борг. Це не обговорюється, я зроблю те, що планую. З твоєю підтримкою чи без, — підводжусь з дивана, забираю папери й ховаю в теку.

— У тебе є робота й купа обов’язків. У нас сімейний бізнес. Навіщо тобі ці мийки? Які гроші ти зможеш там заробити? Копійки на каву для дівчат?

— Свої особисті. Ти прекрасно знаєш, що я не відступлюсь. Навіщо знову починаєш?

— Тобто навіщо? Я гадав, ти давно забув про свою вигадку й нарешті зайнявся ділом, а ти знову за свої дитячі мрії.

— Дякую, що вислухав, — розвертаюсь й прямую на вихід з кабінету.

— Дем’яне, це смішно. Мій син не буде займатись такими дурницями. Ким ти мене виставляєш перед друзями?

— Це тебе завжди хвилювало більше, ніж сім’я, — виходжу й зачиняю двері. Я не засмучений, бо знав відповідь наперед. Єдиний вихід — просити у діда, хоча з ним теж можуть бути проблеми. В мене є свої збереження, але зараз їх недостатньо, щоб запустити все й мати якийсь запас на всякий випадок. До того ж у мене Оксана, не можу я всі гроші вкласти у бізнес і лишити її ні з чим.

— Синку, ти вже йдеш? — з’являється на порозі кухні мама. — А як же обід?

— Щось не хочеться, ма, — кидаю трохи роздратовано.

— Ви знову посварились, так? — питає засмучено. Мені незручно, що вона опиняється між нами, як між двох вогнів, але не можу йти на поводу у батька.

— Не посварились, мамо. Все як завжди — мої плани не влаштовують тата, але він забув, що син давно виріс.

— Зайди хоча б на чай, — просить, а я не можу відмовити. Добре, чаю можна випити. Вона сумує, тому ховаю своє обурення якомога глибше й заходжу на кухню.

— Привіт, Тань, — вітаюсь до дівчини, що допомагає мамі по господарству. Їй близько тридцяти, чи трохи більше, і вона мліє від мене. Ні вік, ні статус її не хвилюють. От чому Оксана не може так само?

— Добрий день, Дем’яне Валентиновичу, — говорить задоволено й починає накривати на стіл. Кидає на мене зацікавлені погляди, а я постійно згадую Оксану. Вона на мене так не дивиться. Навпаки, всіма силами намагається віддалитись…

— Синку, як справи у Ніки? Давно ти не запрошував її у гості. Та й сам зовсім рідко буваєш у матері. Можна ж хоча б вдень заїхати, коли тата немає.

— Багато роботи, мамо. Після салону ще доводиться сидіти в Ромки, щоб довести наш бізнес-план до ідеалу. Це займає весь час.

— То який у вас план?

— Поки думаємо, рано щось говорити, — ухиляюсь від відповіді. Не хочу, щоб вона хвилювалась, дізнавшись про батькову відмову. А стосовно Ніки… Ми більше не разом, — відповідаю чесно, бо порвав з нею.

— Чому? — дуже дивується мама, а Тетяна уважно прислухається до розмови. Як можна говорити про особисте при сторонній людині?

— Симпатії одного не достатньо, щоб бути парою, — відповідаю коротко. Беру до рук чашку й роблю ковток чаю. Не хочу ображати маму, але терпіти не можу різноманітні трави, які вона кладе до чаїв, вони пахнуть ліками. Відставляю чашку й підводжусь. — Мені час, багато потрібно встигнути. До речі, в мене є дівчина. Її звати Оксана, і у нас все серйозно. Якось я познайомлю вас, вона чудова, — не бачу сенсу приховувати наші стосунки. Скоро ми будемо жити разом і рано чи пізно вони познайомляться. Не знаю як батько, а мама точно не прогавить такої можливості.

— Он як? — поспішає за мною до холу. — То ти розійшовся з Нікою через нове почуття?

— Воно не нове. Але вийшло так, що деякий час ми не могли бути разом.

— Чому?

— Ну, дівчина мені дісталась непроста. Колись я все тобі розкажу, а зараз час їхати, — обіймаю її за плечі й цілую в щоку. — Бувай, — виходжу з будинку й прямую до свого автомобіля.

Усміхаюсь, згадуючи свою Оксану. Для мами наші стосунки будуть неочікуваністю. Але вона могла й забути Оксану, вже п’ять років минуло. Та мені, якщо чесно, байдуже. Хто і що не подумав би, я не збираюсь припиняти наші стосунки, бо надто довго цього чекав. Я кохаю її й в цьому теж впевнений на сто відсотків, бо тільки поряд з нею відчуваю себе живим.

Роботи багато, цілий день доводиться крутитись і їздити з салону до салону. Але я не забуваю написати своїй крихітці повідомлення й навіть зателефонувати, але вона чомусь не відповідає. Може, вже збирається на потяг? Завтра Оксана має повернутись з тижневого відпочинку. Нарешті! Хочу її побачити, притиснути до себе й не відпускати, всю ніч цілувати, бо страшенно скучив. Та поки вона не повернулась, маю справи. Спочатку їду до Ромки, щоб обговорити нові труднощі й спробувати знайти вихід. Знову застаю його за втиканням в монітор на сайті знайомств.

— Слухай, ти серйозно вважаєш, що на цьому сайті можна знайти когось нормального? — не втримуюсь від сміху.

— Тобі тільки ржати, — швидко закриває сайт й розвертається на кріслі до мене. — Де ж їх шукати, якщо я постійно зайнятий? Вчителька в нас була тільки одна, і дісталась тобі.

— Чому ж одна? До Оксани була Віолетта Матвіївна, — починаю сміятись ще голосніше й друг теж не втримується.

— Ха-ха, сам з нею зустрічайся. На пенсіонерок не тягне.

— Думаєш, якщо сидіти вдома, то на порозі з’явиться красива, сексуальна жінка й сама запропонує стосунки? Ти хоч сходи кудись. У клуб там, чи кіно якесь.

— Ага, прикольно самому шастати в пошуках жертви на одну ніч.