ГЛАВА 3: В агентстві завжди досягають мети

– Катя вже пів року просить наше фото, – вкотре проказала Інна до Андрія. – Може нарешті оберемо щось і відішлемо їй?

– Гаразд, – відкинув руку, аби жінка лягла поряд з ним.

І зовсім Інна не губилася у цьому великому ліжку. Щобільше, їм та десятку книжок, які вона заковтувала протягом тижня, було тут тісно. Тому Андрій зробив поличку просто над узголів’ям. І часто вечорами брав першу ліпшу книгу й просив переказати її.

– Може ця? – жінка зручно вмостилася у нього під боком і показала фото з відпочинку.

На світлині Андрій тримав Інну в ніжних обіймах на фоні зелених гір.

– Тут тінь фотографа, – відмовив.

– Ай, справді. Тоді ось ця?

На світлині чоловік та жінка мило дивилися одне на одного. В такий момент їх спіймали друзі за святковим обідом.

– На фоні інші люди.

– Хмм… Тоді ця?

Там вони позували в осінньому парку.

– У мене тоді ґудзик на кишені відірвався, – забракував світлину.

– Тут цього не видно! – сміялася.

– Але ж я про це знаю, – залишався серйозним.

– Не знала, що ти такий перебірливий, – добродушно кепкувала з чоловіка.

Він лише знизав плечем.

– Може зараз зробимо фото? – запропонував.

– Спробуймо, – усміхнулася.

Жінка підняла над ними телефон. Крутила головою туди-сюди, шукаючи вдалішу позу.

– Я кохаю тебе, – мовив. – І хочу, щоб саме ці слова були на фото.

Інна захихотіла.

– Я теж кохаю тебе! – поцілувала чоловіка. – Але, милий, на фото не видно слів.

– Ну, ми ж про них знатимемо, – усміхнувся.

Інна не стрималася і знову поцілувала коханого. «А він ще романтиком себе не вважає…», – щасливо думала.

Поцілунок затягнувся. І вперше від дня знайомства, його перервав чоловік.

– Повернімося до фото, – попросив.

Жінка, невдоволено хмикнула, але послухалася. Вони зробили ще кілька світлин, після чого Інна почала їх оглядати.

– Мені не дуже подобається. Ми тут надто домашні та розніжені, – захихотіла. – Може краще ту, що у парку?

– А мені ця подобається, – перегорнув на останнє фото, де вони обоє були зарум’янені та з блисками в очах від поцілунків.

– Ця? Справді? – дивувалася.

– Так.

– Серйозно?

– А ти придивися.

І Інна дивилася. Але бачила лише їхні щасливі обличчя.

– Не бачиш? – запитав.

– Фото як фото…

І тоді Андрій збільшив куточок зображення. Просто над її головою лежала красива коробочка. Жінка зірвалася з місця і встала. Спершу залипнула на фото, а тоді боязко перевела погляд на чоловіка, який взяв коробочку з покривала. Андрій теж підвівся. Опустився поряд з нею на одне коліно.

– Ти вийдеш за мене? – питав задихаючись.

– Так, – прошепотіла. – Так! – закричала.

Він підвівся й обійняв кохану.

– Правда ж, гарне фото? – жартував.

– Ідеальне, – підтвердила поцілунком. – Його і відправило в «Агентство “випадкових” знайомств».

«Хтось має хорошу подругу, яка втомилася від самотності. А у когось є класний друг, який готовий до серйозних стосунків. Це прекрасно! Чому? Бо є «Агентство “випадкових” знайомств».

У чому суть їхньої роботи?

Ви надаєте їм інформацію про своїх колежанок чи товаришів. А вони поєднують їх в ідеальні пари.

P.S.: В тому, що в агентстві не помиляються, ми можемо заприсягнутися»!

Щасливе подружжя, Андрій та Інна