Правда

Глава 4

Правда

Дрейк стояв поблизу невеликої церкви. “І скільки це буде відбуватися?” Запитав хтось штовхаючи хлопця до стіни. 

• Довго ти будеш пудрити мізки для принцеси. Викрикнув чоловік вдаривши Дрейка в живіт і продовжив - Ти ніхто вирішив дружити з Нашою принцесою, Вона з іншого світу, така байдужа і холодна, а ти… Перебив його Дрейк
• А хто ти для неї? І взагалі хто ти такий що влазиш в мої справи? промовив Дрейк плюнувши в личе чоловіку. 
• Ах ти! викрикнув чоловік і б’є по лиці хлопцю. - Та ти просто використовуєш нашу принцесу для своїх гнусних цілей. Нікчема! Як тут почувся голос Сатомі: “ДРЕЙК!”. -От чорт, Запам’ятай ми ще повернемось. Промовив чоловік. 
• Ти Як? запитала Сатомі дістаючи платок. 
• Я в нормі. Промовив Дрейк і зажавши кулак піднявся на ноги.  Йому було соромно, що його захищає дівчина, яка молодша за нього. 
• Дрейк? запитала принцеса протягуючи руку із платком  до його обличчя. Але тут гучний вибух почувся зі сторони сторожової вежі. 
• Що..,? промовила Саторі. 
• Агов Саторі йди то маєтку. Викрикнув Дрейк і побіг на звук вибуху. Він помітив що Вежа горіла і почув крики солдат. Підбігши блище він помітив якогось чоловіка який строїв солдат. 
• О хлопче. Що ти тут забув, чому ти не охороняє Принцесу. Викрикнув командувач. 
• Але я хотів допомогти. Промовив Дрейк. “ Якщо ти хочеш допомогти то збережи Принцесу і королеву. “ - промовив командувач.  “Вас зрозумів.” - Відповів Дрейк і побіг у сторону маєтку. Але як тут у вікні маєтку він помітив налякане обличчя королеви. Він швидко залазить у вікно. І помічає 3 людей в чорних накидках. “Дрейк… Іди звідси...ТІКАЙ”- вигукнула вона. “Прошу не чіпайте його” продовжила вона. “Ти її чув, а зараз іди звідси” промовив чоловік стоящий по центру.  “Що ви таке говорите я прийшов врятувати вас” сказав Дрейк дістаючи меч і починає бігти на тих трьох. Але тут один з них зник і з’явився в Дрека за спиною. Він провів захват і поклав Дрека на підлогу лицем до підлоги. “Майстер Дрейфус що мені з ним робити” запитала Дівчина тримаючи руку Дрейка. “Хммм щоб це….. Зламай но йому руку” промовив Чоловік. І тут в ту ж хвилину рука Дрейка зігнулась у не природному напрямку. Дрейк спочатку нічого не зрозумів, але після декількох секунд його крик заповнив кімнату. “Хаха як тобі?” промовив весело чоловік і підійшов до його обличчя. “Ненавидиш мене правда” промовив чоловік і схопив його за волосся. “Я гадаю ти маєш здогадатися хто я” сказав чоловік і зняв капюшон. “Якого я маю тебе знати, я тебе вперше бачу” промовив Дрейк. “ А ось як…. Значить ця злочинка  нічого тобі не говорила. Гаразд тоді я сам тобі розкажу, і ти зрозумієш що це за жінка” Промовив чоловік. “Ріан...Не треба” промовила королева. “Замовкни… І не називай мене так…. Твар” викрикнув чоловік. “ І так Раніші мене називали як сказала ця жінка я Ріан. Я корінний житель невеликого містечка поблизу столиці союзу Сими - Люград. Ми жили бідно але дружно, але до того дня. (В цей момент його зле вираження обличчя  змінило  наповнене жалю і ніби йому щось дуже сильно боліло в його серці.) До нас в будинку зайшли військові. Вони вбили мою матір а сестру разом зі мною, і безліччю дітей з нашого села, було вивезено і готували до продажу на невільничому ринку. Хлопців вони продавали для різних завдань, від будівництва до війни, а дівчат…. Викуповували багаті чоловіки і робили з ними….  і інколи навіть повертали безкоштовно, але це вже більше не були вони, це були зламані люди, без душі, можна було сказати що перед нами сиділа просто пуста оболонка. І після того як нас забрали, моя сестра пройшла через такий ад, що навіть не можна було уявити,били, різали, вони робили все щоб зламати їх. Її принесли так недбало, кинули на підлогу, всю в ранах і в її очах більше не було того блиску, як раніше. І якось раз я не витерпів і коли вони забирали чергову дівчиную. я дістав кинджал в одного з чоловіків. Я зарізав їх, а мені тоді було лише 10 років. Як ти думаєш як я себе почував тоді. Але через деякий час я усвідомив, що я зробив. І я злякався сам себе. Я схопив своїми закривавленими руками сестру і ми втекли з відти, але коли моя сестра отямилася, і я розповів їй про те що зробив вона вдарила мене по лиці. Вона плакала, і обняв ши мене, я заплакав, це був перший і останній раз коли я так плакав. Але коли я заспокоївся вона сказала: “Вибач але далі ти підеш сам, я настільки брудна що ніхто не прийме мене.” -вона згадала що з нею було. “Про що ти говориш, ти потрібна мені” вигукнув я, але вона все вирішила сама. “Вбий мене” сказала вона. І моя рука швидко пробило для неї грудну клітку. Вона усміхалась… Я відчув таку пустоту що… Я поховав її на тому ж місті без гробу. Як якусь тварину. І як мені здавалось я не плакав. Але все це время мої сльози текли по моєму обличчю. Я блукав 3 дня без їжі і води, і в один момент я здався, я впав знесилений, брудний, пустий. І тут поблизу мене проїхала карета. Це була принцеса Генрієтта. Вона була дуже красивою і доброю на перший погляд. “Агов ти живий?” запитала вона. “Т...а.” ледь чутно промовив він. Вона вигодувала мене, подбала про мій одяг, дала мені тепле ліжко. І дозволила підкорятися для неї. Гарна можливість правда, я теж так подумав. Але коли приїздили гості вони всі разом з моєю господаркою знущалися наді мною. І чим далі тим було все жахливіше. Вони закривали мене в темниці морили голодом. І коли всі їхали вона знову перетворилася на добру господарку, але якось вони перейшли грань. Вони почали погрожувати мені ножем яким я зарізав свою сестру. Я б з радістю помер якби не один факт, один з її друзів це був син того работорговця, який купив мою сестру. Він промовив “ А як вона кричала”- і це як ножем по серцю, я вихопив ніж і протикнув його. І тоді вони мені розповіли що їх батьки допомагали тому работорговці. Можна сказати що вони вбили декілька сотень…. ні  тисяч невинних людей. Як ти думаєш як мені було почути це. Що людина якій я довіряв був твоїм ворогом.” Викрикнув чоловік і на його очах з’явились сльози. “ Да мені не має різниці. Ким вона була раніше. Всі люди міняються.” промовив Дрейк. По реакції Ріана йому це дуже не сподобалось. “ ТА що ти знаєш. Люди не міняються. Вони…” сказав чоловік і усміхнувся. “Невже в вас не було планів на цього хлопця” Промовив Ріан. “Так” викрикнула Королева. “Я шукала тебе” промовила Королева і почала повільно підходити до Ріана. Він злякано дивився на неї. “НЕ чіпай мене!” викрикнув Ріан. “ НЕвже ти весь цей час мене ненавидів?” запитала королева. “Я…” задумався чоловік. “Ні” промовив Ріан і одним різким ударом кинджала в живіт королеви. “Ти більше мене не обдуриш… я не вірю ні одному твоєму слову.” промовив Ріан з гнівом в очах. “ Ах ти...виродок” викрикнув Дрейк. “Вбийте його” сказав Ріан і дівчина мечем пробиває спину для Дрейка. Але тут велика енерго хвиля відкидає Дівчину до стіни. “Що ти таке?” промовив Ріан. І тут Дрейк піднімається. Його очі засвітились червоним а тіло почало покривати біла енергія. І почувся “Граааа!”- ніби якусь тварину розбудили і вона в неймовірній люті. І тут третій незнайомець став навпроти Дрейка. “Господар вам потрібно допомогти нашим людям в низу, ми тут розберемось. “ промовив Чоловік. “Гаразд щасти” промовив Ріан і пішов і тут жінка піднялася. “Довго ти Кеті” сказав чоловік. “Да йди ти Буч” сказала жінка і вони знімають плащ. А там біла як сніг дівчинка років так 9 не більше з довгим аж до підлоги волоссям. А Буч виглядав як будто випередив свій час, залізна щелепа, кібер- око, рука і нога. “Ну що почнемо” промовив Буч і швидко опиняється поблизу Дрейка, він б’є його рукою по голові так сильно, що той аж створив невеликий кратер. Після цього він промовив “Ще не все” - його рука як відбійник ще раз вдарила Дрейка. “Все?” запитала Кеті і з розчаруванням видихнула. Але тут Дрейк піднімається. “хєхє Це було б нецікаво я би так просто “ промовив Радісно Буч. Але тут в цю ж хвилину Дрейк б’є Буча в лице що того аж відштовхує в стіну. Він зніс 2 стіни. “ай ай” промовив Буч і почухав затилок, на ньому не було ні царапини. “Боже ти хоть знаєш що ти робиш, твоє тіло могло б і не витримати такого удару” промовила Кеті. “Знаєш ти б могла допомогти” промовив Буч. Але тут саме повітря здригнулось. Дрейк збирав якось чорну енергію в руці. І тут постріл. Буч відштовхує Кеті і сам ледь уник попадання. “Воу. Що це взагалі було” запитав Буч. “Це була божественна магія” сказала Кеті з явним страхом на обличчі. “Боги значить” сказав Буч, і тут Дрейк кидає його об підлогу. Бул швидко встає і б’є Дрейка ногою по лиці. Дрейка відкидає в іншу стіну. “А він веселий” промовив Буч і цей момент поблизу нього почали з’являтися чорні сфери. “Що це? Тікай звідти”- Викрикнула Кеті, але як тут ці сфери вибухають, і тіло Буча відкинуло до протилежної стіни. Кеті підбігла до нього і піднімає його голову. “Ти Як?” викрикує вона. На що  Буч тяжко промовив “Та впорядку я”- і підвівшись випиває якусь пігулку. І в цю ж хвилину його м’язи почали збільшуватися, а шкіра почорніла, його вени почали світитися блакитним. “Ну а зараз продовжимо” сказав Буч і його кібер рука перетворилась на пушку, він вистрілює блакитною енергією в Дрейка. І коли його відштовхнуло. Буч промовив: ” Ось і все, тільки зря випив пігулку” - але тут Дрейк піднімається. “Та ви жартуєте” здивовано сказав Буч. “Буч стій тут” сказала Кеті і випила пігулку. На її голові створились яскраво червоні вушка з енергії, очі засвітились червоним. І в секунді вона зникла і нанесла один удар Дрейку. Вона опинилась в нього за спиною. “ха ось і вона, найшвидша з Десяти стовпів. В секунду нанесла удар для цього монстра.” - Але тут Буч помічає що в неї на руці з’явилась рана. “Як” промовив Буч і подивився в велику хмару пилу, там він побачив не якогось монстра вкритого білою енергією, а хлопця з яскраво білим волоссям і червоними очима, в білому з золотими деталями одягу хлопця, який тримав на своєму правому плечі відкриту катану. “Так ось кому я вдячний своєму пробудженню” - промовив усміхнено він. “Ах...т” налякано зупинився він, коли зрозумів, що Дрейк стояв в нього за спиною. “Більше поваги, я вилікую тебе від цієї пігулки, ти не гідний використовувати, божественне творіння” сказав Дрейк і доторкнувся до потилиці Буча і в ту ж хвилину він з легкістю витягнув всю його чорну магію і перетворює її на пігулку.  “Ось і все” - промовив Дрейк, але як тут його атакує Кеті. Але Дрейк блокує і руйнує своїм сильним ударом праву руку для Кеті. “Ой вибач. Я перестрався, а на що ти взагалі надіялась.”- промовив Дрейк і піднімає її за волосся. ”Як?” запитала вона і поблідніла. “Не важливо. Я вилікую твою руку не рухайся” - і одним рухом руки, рука Кеті вилікувалась. “А зараз я заберу те що належить мені” - продовжив Дрейк і швидко дістав ману з Кеті. “Ви всі сильні, я б хотів щоб ви були на стороні цього хлопця, хоч він і слабкий, але він добріший за мене - Сина так званого вашого Бога…..” - Промовив Дрейк і помітив тіло королеви. “Жахлива рана” промовив Дрейк і діставши кинджал вилікував рану королеви. “Не думайте це все я роблю по своїй волі, Цей слабак навіть не може повернути собі контроль над своїм тілом”- продовжив Він і пішов. Він йшов по закривавлених вулицях. І тут він помічає Ріана, як тут в його серці щось стукнуло. “Невже це” сказав Дрейк і усміхнувся. “Агов ти!” викрикнув Дрейк. “А що тобі хватило ж тобі сміливості вийти до мене” сказав зневажаючи Ріан, але тут Перед ним з’являється Дрейк і промовляє: ”Більше поваги БУКАШКА”- швидким ударом Ріан впав на підлогу. “Господар” вигукнули 7 людей в чорних плащах і вже хотіли використати пігулки, але від страху вони не могли рухатись. “А це я заберу…. Невже ви відчули мою силу” промовив позіхаючи Дрейк. “Ви теж відчули це” промовив один з людей в чорних накидках. “Ніби монстр розгнівано подивився на мене.” продовжив той. “А зараз я позбудусь цього сміття, але я вдячний тобі і твоїм людям вони пробудили мене. За це ти не відчуваєш болю”- сказав Дрейк і замахнувся своєю катаною. “Стій. Можливо ми можемо домовитись” сказав Ріан, по ньому було видно що він боявся смерті. “Вибач але ні” тихо прошепотів Дрейк і одним ударом він вбив Ріана, але тут чується знайомий голос Сатомі: “Дрейк- це ти?”. “Так” промовив Дрейк і швидкий виблиск, і перед Сатомі стоїть Знайомий їй силует простого Дрейка в подряпаному одязі. “Ти в порядку” промовила вона. “Так” промовив Дрейк. “ццц...А шкода…” промовила розчаровано Вона. “Що?” здивовано промовив Дрейк. “Я розчарована в тих двох потрібно буде їх покарати”- сказала Сатомі, як не своїм голосом. “Що ти маєш на увазі?” запитав Дрейк. “Що? запитуєш. Це я та хто найняла маминого знайомого, для того щоб  зробити державний переворот.” промовила Роздратовано Сатомі. “Чому? Вона ж твоя рідня.” сказав Дрейк. “Рідня… Яка ще рідня, я усиновлена, моя мама ніколи не могла мати дітей.А чому, ти бачив що відбувається за цими стінами. Бідність, беззаконня, работоргівля. Я це все бачила, Я бачила як люди проклинали королівську сім’ю. Тому я вирішила позбутися своєї мами і самій стати королевою” викрикнула Сатомі. “Ось як? Ну тоді зроби це своїми руками” почувся голос королеви. Вона підійшла до Сатомі з кинджалом в руках. Вона потягнула його в руки Сатомі. “Як ти вижила? Я думала що Ріан, вбив тебе” здивовано промовила Сатомі. “Не важливо” промовила Королева і сіла на коліна перед Сатомі. “Давай…” промовила Королева і закривши очі вона очікувала, смерті. “Що? Я не можу” промовила Сатомі, і її рука почала труситися. “Давай...Давай” повторила королева. І тут Сатомі одним швидким ударом вона вбиває королеву, на лиці Сатомі, було видно веселу усмішку, а її очі плакали. Тіло королеви впало на холодну землю. Сатомі впало на підлогу. Дрейк сумно подивився на Сатомі. Вона плакала як мала дівчинка, похилившись над тілом матері. Тепер Дрейку стало зрозуміло, чому Сатомі найняла Ріана, вона просто не могла сама вбити свою матір. “І що ти будеш робити далі?”- запитала з сльозами на очах Сатомі. Дрейк відвернувся, але тут він відчув різку біль в серці, він впав на землю тримаючись за серце. Сатомі підняла його, але вона не встигла промовити ні слова, як Дрейк втратив свідомість.