Переродження

Глава 2

Переродження

Настав теплий літній ранок. Дрейк ще лежав в своєму м’якому ліжку, і тут почувся гучний стукіт в двері храму. 

• Карін відчини двері. Викрикує Дрейк і починає одягатися. А в цей час хтось тихо підкрався до дверей його кімнати. 
• Карін? повторив хлопець і тут до кімнати заходять чотири солдата в чорних масках.
• Вибачте святий отець, але за наказом короля Карла Першого вас викликають на центральну площу. Сказав капітан солдатів і штовхає Дрейка до виходу. 
• Вибачте але що відбувається? запитав Дрейк.
• Тихо покидьок, не роби вигляд, як ти нічого не зробив, а ми ще вам допомагали, а ви. Викрикнув один із солдат і ще раз поштовхнув Дрейка до виходу. 

 Дрейк слухняно вийшов на вулицю, і він помітив велику кількість людей, які зібрались на центральній площі. 

• О ось і він. викрикує Карл, а за його спиною стояв знайомий силует, так це була Карін. Вона стояла в порваній червоній сукні, її шовкове червоне волосся було ніби порване, і по всьому її тілі було багато ран і царапин.
• КАРІН, що вони з тобою зробили? викрикнув Дрейк, на що Карін лише перелякано викрикнула і прижалася до спини Карла..
•    Що таке Карін. Запитав Дрейк і почав тягнути руку до Карін, Але Карін лише ще сильніше зжала плаш Карла.
• АХ ТИ збоченець! В ланцюги його! Крикнув Карл і солдати заковують руки Дрейка.
• Ліпше не роби дурниць хлопче якщо хочеш жити. шепнув Дрейку якийсь із солдатів в чорних масках і почав сміятися.
• Ви звинувачуєтеся в спробі згвалтувати цієї бідолашної дівчини і в спробі влаштувати державний переворот. Що ви можете сказати в своє виправдання? запитав якийсь старий чоловік, який стояв поблизу короля.
• Що я зробив? запитав не зрозумівши Дрейк.
• Не прикидайся що не розумієш, про що йдеться! Карін прийшла до мене вчора пізно вночі, вся поранена, в розірваному одязі. І про переворот вона мені розповіла, що коли вона тобі сказала що розповість солдатам про держ. переворот, то ти накинувся на неї, і спроб… зупинився кричати Карл бо Карін сильніше прижалася до його спини. 
• ЩО? Карін ЩО він верзе? запитав Дрейк подивившись на Карін. На що на очах у Карін з’явились сльози
• Гараз! Але який ще держ. переворот, я нічого не робив правда ж люди. Сказав Дрейк і подивився на людей. НА нього дивились з розчаруванням в очах, і на кого б він не подивився то у відповідь всі відвертали погляд. І тут звідкись з тієї масси людей почувся крик”Ганьба...Ганьба”, а потім і “Вигнати його”. Ці крики продовжувались і продовжувалися до цих слів:
• Що? прошепотів Дрейк і опустив голову, і стиснувши зуби Викрикує ”Ах ось як ви невдячні людиська….(опустивши голову продовжив) Ця країна не гідна Щасливого і Багатого життя, да ЩОБ ВИ ВСІ ЗДОХЛИ!”. І тут Карл б’є його ногою по лиці. Дрейк лежить на підлозі.
• Да що ти знаєш? запитав  Карл.
• хіхі, Що я знаю це що ти знаєш? Про свій народ і про свою країну. Самозакоханий Король. сказав Дрейк і усміхнувся, а в його очах виднівся настільки темний і всепоглинаючий гнів, що Карл злякано відступив назад.
• ТИХО! Мій вирок це вигнання в темну безодню. Сказав Карл і усміхнувся. “Так”почувся крик від групи людей. Солдати піднімають Дрейка і кидають в віз, і через мить Дрейка повезли у невідомому напрямку.

 Через декілька хвилин:

      Віз зупиняється і солдати ведуть Дрейка до якоїсь дерев'яної платформи. 

• НУ що остання бажання сказав Карл і в нього на вустах з’явилася самовдоволена усмішка.
• Руки… сказав Дрейк і протягнув руки на які було накручено ланцюги.
• А це ми зрозуміло зробимо, а твоє бажання? сказав розчаровано Карл.
• Карін що я зробив не так? запитав розчаровано Дрейк. 
• Ти ж подумав що всі люди цього світу не варті порятунку. Ось чому всі від тебе відвернулись, і люди, і боги. Ти просто нічого не можеш зробити в цьому світі...Ти дуже добрий і не впевнений для цього. На твоє місце прийде інший...Сильніший. Почулося в голові в Дрейка голос Карін. 
• Іди до біса! рознівано сказав Дрейк і в його серці, ніби щось зламалось.
• Скиньте його. Сказав Карл.
• Я же вернусь! сказав тихо Дрейк.
• Ой сумніваюсь. Сказав Карл і почав сміятися, взявши Карін за її ніжну спину.
• Вибач нічого особистого. Сказав солдат.
• Не вибачайся. Промовив Дрейк і сам зробив крок в пустоту.

      Але вже через мить він вже прокинувся на м’якій зеленій траві. “Де це я?” - подумав Дрейк і піднімається. Коли він піднявся він побачив найкрасивіший краєвид в житі. Великий зелений килим з де не де коричневими відтінками, за ним якесь невелике селища з малими ніби ляльковими, дерев’яними будиночками, а за ним безкрає наче небо… море. Але роблячи крок , майже не впавши в глибоку прірву.“Ху..Добре що хоч не звалився… І що мені тут робити? Цікаво тут взагалі є якісь люди”- продовжував думати хлопчисько, але по чув якийсь шум в себе за спиною. Коли він повернувся він помітив велетенського темно-синього вовка з яскраво червоними очима. Вов стояв навпроти Дрейка і навіть не спробував напасти на нього, а лише гарчав і гарчав. Але тут з за вовка виходить малий зелений чоловічок, з довгими вухами, жовтими очима і довгим носом.

• О ось і нова їж...ехе...ехе. Привіт, як я розумію ти загубився. сказав чоловічок і єхидно усміхнуся.
• Не заважай. сказав Дрейк і почав кудись іти.
• Але я хочу допомогти. сказав зелений карлик і почав потирати руки. 
• Не потрібно. Відповів невдоволено Дрейк і коли він розвертається перед ним стоїть той же добрий чоловік дістав малий ніж. і зпробував вдарити в спину Дрейку. 
• Ах ти. сказав розгнівано Дрейк і ногою вибиває з рук зеленого чоловічка ніж. 
• Пусти, пусти...Сільв фас! викрикнув чоловічок і гігантський темно-синій вовк кинувся на Дрейка.