Розділ 55

Дарина дивилася на автомобіль Антона, коли вони всі покинули дім Бутенків. Катя була в машині, але брюнет так і не рушив з місця. Дарина хмикнула і піймала на собі погляд Дмитра, котрий разом з Тетяною чекав на таксі, а сама Дарина в цей час очікувала, коли Максим виїде з гаражу, він пообіцяв відвезти її додому.

- Чому вони стоять на місці і не їдуть? – Брюнетка знову поглянула на авто в котрому знаходились Катя та Антон.

Таня теж звернула на це увагу ліниво примруживши око.

- А хіба тобі є до цього справа? Нехай, що хочуть, те й роблять.

Дмитро стояв мовчки, йому взагалі це все не подобалося від самого початку. Пошуки, візит до Стаса… Неприємне передчуття тягло ниючим болем десь в області шлунку.

- Не хочеш заїхати в кафе перекусити? – Ніби прочитала його думки Таня, допитливо зазираючи Дмитрові в очі.

- Я б не відмовився, але насправді, я не взяв з собою ні копійки, - винувато поглянув він на неї і білявка розсміялася.

Дарина, котра тупцювалася на одному місці, не стримала голосний сміх.

- Якщо єдине, що хвилює тебе – це кошти, то не впадай у відчай, Танюшка настільки сильно тебе любить, що готова оплатити все сама. Погоджуйся Дмитре, не соромся, - лукаво підморгнула йому брюнетка.

- Ха-ха, Дарино, як смішно, - невдоволено вимовив він і косо поглянув в сторону воріт. – Он твій коханий вже на підході, а ти тут стовбичиш, намагаєшся ввігнати мене в червоні фарби сорому. Йди вже звідси, - з-під лоба поглянув на неї Дмитро.

Обернувшись, Дарина помітила авто Макса, котрий виїхав за ворота і обійнявши білявку на прощання, завмерла перед Дмитром.

- А тебе я обіймати не буду, ти занадто злий сьогодні. Не заслуговуєш ти мого дорогоцінного часу, - саркастично мовила вона, усміхнувшись куточком губи.

- Ти вже витрачаєш на мене час, ти не помітила? – Весело підняв він одну брову.

Дарина на мить оторопіла, а потім її обличчя швидко змінилося насупленим виразом і вона подалась до Максима, прискорюючи крок. Опинившись в машині, доволі сильно гепнула дверима.

- Вибач, - швидко пробурмотіла вона до Макса, вибачаючись за недбале відношення до його майна.

- Все гаразд? – Зрушуючи автомобіль з місця, запитав він.

- Здається у нашого комп’ютерного генія прорізались гострі зубки. Будь обережний, він може покусати тебе ними в будь-який момент.

Макс тихо розсміявся.

- Перестань Дарино, Діма й мухи не образить.

- Муху може й не образить, а от людину запросто. І взагалі, - вона повернулась до нього з засуджуючим виразом обличчя, - ти що, захищаєш його?

- Та ні, - тепер вже гучно розсміявся він.

- З мухи все може тільки починатися. А ми не знаєм скільки комах Дмитро перетоптав своїм 45-тим розміром взуття!

- Не варто його боятися, ти перебільшуєш, - негативно покрутив головою Макс. – Ти хочеш додому, чи як? – Запитав.

- А в тебе є інші пропозиції? Якщо є, то говори.

- Поїхали посидимо десь за столиком на свіжому повітрі. Після дощу на вулиці піднялася справжня спека, хочеться чогось прохолодного.

- Літнє кафе, - витягла губи в трубочку Дарина. – Тоді поїхали туди де можна поїсти піццу з морепродуктами.

***

Ресторан «Чорний принц» знаходився майже на околиці міста, тому Дмитро трохи не зрозумів навіщо було так далеко пертися, щоб перекусити. Покинувши таксі, він притримав двері для Тетяни, котра розраховувалася з водієм.

- Це дуже дорогий ресторан, - дивлячись на жовті  стіни закладу, задумливо мовив Дмитро.

- Я знаю, можеш не говорити, - буденно смикнула вона підборіддям, ставши поряд із ним.

- Ти хочеш щоб я від сорому помер, я правий? – Поглянув він на неї так, ніби все чого бажав – це пристукнути білявку тут і зараз. – Я не можу увійти до стін такого дорогезного закладу і дозволити, щоб за мене платила жінка. З мене будуть насміхатися.

- Ніхто не посміє сміятися Дмитре! До нас нікому не буде діла, от побачиш, - відмахнулася вона.

- Ага, це твоя думка, ось тільки я сумніваюся і нічого не можу з цим зробити!

- Ходімо. Раз ми скільки перлися сюди, то чому б і не зайти, га? – Невинно закліпала вона очима, беручи Дмитра за руку.

- Ти навмисне притягла мене в цей ресторан, щоб мені було соромно, - хитав він головою. – Адже ти могла вибрати місце де дешевше і нічого незвичного в меню немає.

- Тебе ніхто не змушує замовляти омарів та різну екзотику, - говорила Таня, заходячи в стіни закладу.

- Коли ти запропонувала мені перекусити в кафе, я не думав, що опинюся в ресторані, котрий мені не по кишені, навіть якщо б у мене були з собою гроші.

Дмитро поморщився, але зітхнув полегшено, коли його огорнула блаженна прохолода від кондиціонерів.

- Доброго дня! – Весело посміхнулась Таня до адміністратора ресторану. – У вас є вільні столики?

- Доброго дня. Звичайно. Прошу за мною, - привітно мовив чоловік і Таня з Дмитром прослідували за ним.

Адміністратор провів їх до вільного столу в самому куті залу і сам особисто, прийняв їхнє замовлення. Чекати довго не довелося, адже молодий офіціант, з посмішкою на обличчі, швидко подав запечені під товстим шаром сиру баклажани, два добре прожарених стейки, багет та пляшку червоного вина.

- Я так розумію тут потрібно залишати чайові, - мовив до Тані Дмитро, підперши рукою підборіддя та роздивляючись, як офіціант розливає рубінову рідину в келихи.

Таня не стримала сміх.

- У всі дорогих ресторанах бажано залишати чайові – це закон. В деяких закладах чайові вважаються обов’язковими і якщо ти підеш з такого ресторану не дотримавшись або проігнорувавши це правило, то тебе можуть навіть не випустити із закладу доки ти не даси на чай офіціанту, котрий тебе обслуговував. У всіх інших закладах де дають на чай, за ігнорування тебе просто будуть вважати невихованою, жадібною нахабою, запам’ятають і наступного разу обслужать на самому поганому рівні, - широко посміхнулась білявка. – Ніколи не потрібно жаліти грошей для офіціантів. Правду ж говорю? – Усміхнено поглянула вона на хлопця в формі ресторану.