Розділ 54

Повітря в будинку Бутенків бриніло від напруги. Електричні розряди так і проскакували між кожним присутнім. Дмитро згорбившись сидів у кріслі, Тетяна поряд із ним сиділа на бильці, закинувши ногу на ногу. Катя тримала за руку Антона сидячи на дивані, а Дарина знаходилась по інший бік від брюнета тільки й того, що за руку його не тримала. Максим теж розмістився у кріслі, а от його брати наче два шуліки зручно розмістившись на дивані напроти Антона, зиркали на компанію, котру зібрали в себе вдома.

Ніхто нічого не говорив, швидше за все у них просто не було бажання щось говорити, або вони не знали з чого краще почати розмову. Нарешті Антон видихнув і трохи розслабившись, подав голос:

- Навіщо ти нас всіх тут зібрав?

Стас лукаво дивився на Дарину, він усміхнено підпирав кулаком підборіддя, тим самим нагадуючи суцільного аристократа. Одну ногу він закинув на іншу так щоб голінь лежала на коліні, погляд був злегка задумливий.

Не отримавши відповідь на своє питання брюнет зітхнув.

- Ти хотів поговорити, ні? Якщо так, то говори, а якщо ні, то ми йдемо звідси, - не витримав Антон.

Тільки но він зібрався піднятися з місця, як наступні слова Стаса змусили його знову впасти на диван. Антон кинув на Дарину застережливий погляд, почувся характерний хруст кісток – брюнет розім’яв пальці, але промовчав.

- Як тобі це вдалося Даринко? – Смикнув куточком губи Стас, усміхаючись.

Дарина вмить зблідла і ковтнула. Вона не відразу зрозуміла, що Стас звертається прямо до неї.

- Про що саме ти говориш? Не розумію. Вдалося «що»?

- Ти знаєш, - усмішка зникла з його обличчя, тепер Стас був повністю серйозний.

Дарина кинула незрозумілий погляд на Таню, але та лише плечами потиснула, тому що сама теж нічого не могла зрозуміти.

- Стасе говори конкретніше, досить твоїх безглуздих загадок, - знайшовся тим часом Антон.

Дарина подумки подякувала йому за допомогу.

Стас знову усміхнувся, але посмішка була короткою.

- А що тут не зрозумілого? – Щиро здивувався Бутенко. – Дарина знає, - він знову поглянув їй в обличчя.

Тепер посміхнувся Антон.

- Ти думав, що Дарини вже немає серед живих… Але ой! Сюрприз! Твій прихвостень ліг в землю замість неї, але копи його знайшли, як шкода, - саркастично говорив брюнет.

- Замовкни! – Кинув досить агресивно Стас.

- І не подумаю! – Відгукнувся на його агресію Антон вскакуючи з місця. – Ким був той вбивця, котрого ти найняв?!

Замість того, щоб відповісти на поставлене питання, Бутенко звернувся до Дарини:

- Як можна бути такою дурною, щоб не зрозуміти про що я запитую?

Тепер Дарина зблідла ще сильніше.

- Я… Я… - Затиналася вона.

- Що «ти»? – Тепер вже і Стас піднявся з місця, але стримано і повільно, від чого Антон напружився готовий в будь-яку хвилину зупинити його, якщо він надумає причинити Дарині зло. – Сядь, - кинув роздратоване Антону і брюнет постоявши ще з декілька секунд послідував пораді.

- Я розумію твоє розчарування, - почала Дарина стискаючи пальці однієї руки іншою, - але нічим не можу тобі допомогти.

Стас розширеними очима шоковано вдивлявся в неї.

- Ти зовсім дахом поїхала чи просто жартуєш? – Запитав, але вона змовчала. – Яким чином тобі вдалося вижити? Але ще більше мене цікавить, як тобі вдалося прикінчити дорослого, професійного вбивцю, а заодно і копа?

- Я не вбивала Авраменка! – Миттєво вигукнула Дарина. – І хлопця теж не чіпала! Не звинувачуй мене в тому чого я не робила!

- Якщо не ти, то тоді хто? – Примружив очі Стас і Дарина закривши рота, набула незворушного виразу обличчя. – А якщо так розібратися, то в мене виникає ще одне запитання: якого чорта Авраменко взагалі там робив?

- Я не буду нічого говорити, - склавши руки на грудях, Дарина відвернулася.

- Тоді Величко буде просто щасливий дізнатися хто скоїв такий жахливий злочин, - криво посміхнувся Стас.

- Стасе ти не звернешся в поліцію, - не повірила власним вухам Катерина, перелякано зиркаючи на нього.

- Нехай скаже! Чому б і ні, - Дарина відчула раптовий прилив сміливості.

- Дарино ти що? – Поглянула на неї Катя. – Не говори так, ти можеш спровокувати Стаса. Чи ти хочеш потрапити за грати?

- Якщо Стас відкриє рота, я зроблю теж саме, - брюнетка гордовито задрала підборіддя. – Думаю поліції не менш цікаво буде дізнатися про те, що ти Стасику хотів мене прикінчити! Тобі доведеться пояснити їм чиє саме тіло було знайдене в тій ямі. Знай тільки одне Бутенко, якщо я піду на дно, то ти також підеш разом зі мною. Я про це подбаю.

- А хто тобі повірить? Докази є? – Примружився Стас. – Ярослав не стане проти мене свідчити, на підтримку Макса також не розраховуй, ми одна родина. А значить, твої старання будуть марними.

- Звичайно Ярослав мовчатиме, адже він причетний до цього так само, як і ти, - виплюнула Дарина. – Що стосується Макса, то він взагалі тут ні до чого, ви не сказали йому, що найняли людину, котра повинна була забрати мою душу. От ваш кілер моєю душею і подавився, навіть не встигнувши отримати її. І щоб ти знав, Авраменка вбив саме він!

Стас незрозуміло моргнув.

- Авраменко випадково там опинився, став свідком, тому і отримав кулю в лоба? – Прищурився Стас. - Але хто вбив мою людину? Га?!

Дарина знову замовкла. Вона не мала права видавати Антона та й не хотіла цього робити, адже він став для неї найкращим другом серед чоловічої статі. Та й по відношенню до Каті така б позиція була б досить недоречною. Якщо Антон сам захоче розповісти свою частину подій, то так тому і бути, але сама вона нічого говорити не стане. Антон мовчав, значить не бажає відкривати рота про це, адже чим менше Стас знає, тим краще для них всіх. Ніхто не повинен перед ним виправдовуватися.

- Я просто хочу знати, як тобі вдалося все це провернути! Ти слабка дівчина… - Стас міцно стискав щелепи, коли говорив, але Дарина перебила його.