Нічний поцілунок

Розділ 49

Антон з розбігу залетів у річку з Катею на руках і кинувши її у воду, сам теж пірнув. Відчуваючи, як водяні простори огортають все тіло, Катя пішла на дно і відкрила очі, Антона вона не побачила, тому відштовхнулась ногами і випірнула на поверхню води. Сплюнувши воду, оглянулася довкола, брюнета ніде не було видно.

- Антон?! – Покликала, але марно, якщо він під водою, то навряд чи почує її.

Раптом на зовнішній частині стегна вона відчула чийсь дотик і підскочила на місці. Поряд з нею винирнула голова Антона, брюнет посміхався.

- Ти геть з глузду з’їхав! Хіба ж можна так лякати? – Розсміялася руда, загребла рукою воду і бризнула йому в обличчя, він розсміявся.

Огорнувши плечі Антона своїми руками, Катя поклала долоню правої руки йому на потилицю, доторкаючись до мокрого волосся. Антон на мить прикрив очі від її дотиків. Задумливо дивлячись брюнету в очі, вона не могла відірвати свій погляд від його обличчя. Його руки лягли на її талію, погладжуючи шкіру.

- Мені так не вистачало подібних моментів. Я скучала за тими емоціями, котрі ми переживали разом. Я скучала за тобою.

- Тоді не протився долі, впусти мене знову в свою душу, в своє життя.

- Я справді хочу цього, але… - Вона затнулася не знаючи, що говорити. Образ Стаса постав перед її очима і Катя рвано видихнула повітря.

- Ти замерзла? – Запитав, відчуваючи, як її тіло затремтіло в його руках.

- Та ні, - потупила погляд Катерина, після чого несміливо зазирнула йому в очі. – Ти не виходиш з моїх думок… Стас також. Як би я не намагалася викинути його зі своєї голови, у мене нічого не виходить.

Антон міцно стиснув щелепи і відвернув обличчя в сторону.

- Ти помирилася з Дариною, так?

- Це правда, - підтвердила вона.

- Стас хотів її вбити.

- Він найняв людину для цього. Власноруч Стас не збирався такого робити, - стала на захист Бутенка Катя.

- А хіба він не достатньо зробив? Найняв людину для вбивства, щоб самому не бруднити руки, всього то навсього. Ти права, що тут такого? - Примружено поглянув на Катю Антон, було видно, що він сердився і передражнював її.

- Я не бажаю про це говорити. Давай залишимо Стаса, Дарину і всіх інших в стороні. Хоча б на деякий час, - попросила вона припадаючи до його губ.

- Я веду до того, що Стас погрожує твоїй подрузі, а ти все рівно готова начхати на це все і бути з ним, - не звертаючи уваги на її прохання мовив Антон.

- Я не сказала, що хочу бути з ним, - тяжко зітхнула вона. – Я сказала, що мені потрібен час на роздуми от і все. Чому ми постійно починаємо цю розмову? Я втомилася і хочу на берег. – Сердито мовила і відштовхнулась руками від його плечей.

- Я постійно підіймаю цю тему, тому що не знаю на що розраховувати. Зараз ти поводиш себе, як моя дівчина, ніби ми й не розлучалися, а потім ти побіжиш до Стаса і будеш вішатися на шию йому, - невдоволено висловив свою думку Антон і поглянувши на Катю з-під лоба, сказав, - пливи до берегу швидше, інакше піймаю і потягну на дно.

Весело розсміявшись, Катя стрімголов кинулась вперед, швидко загрібаючи воду руками. Пропливши декілька метрів, спробувала дотягтися ногою до дна, тверда піщана земля ніби потяглася рудій на зустріч і Катя впевнено стала на тверде дно обома ногами. Повільно просуваючись все ближче до берегу, вона на ходу обернулася, Антон не поспішаючи виходив з води слідом за нею.

- Мені ніколи не набридне дивитися на тебе, - піймавши Катю за талію, коли вони вийшли з води, він нахилився до її правого вуха і прошепотівши, поцілував у плече.

З виразом обличчя задоволеного березневого кота, Катерина посміхнулася та зібравши своє волосся, котре так і липло до оголених плечей, в свою руку та почала віджимати з нього воду.

- Так тобі й треба, - відкинувши волосся знову за спину, вона велично розвернулася до нього обличчям. – Знаєш, мені навіть не шкода тебе. Рада, що подобаюсь тобі настільки сильно.

- Знущаєшся, - констатував Антон і криво посміхнувся.

- А ти як думав? – Підняла вона брови вгору. – Я не можу втрачати подібну нагоду. Шанс завжди треба використовувати, іншого такого може й не повторитися.

- Неймовірна, - прошепотів він прямо в її губи і поцілував.

***

Стас невдоволено ходив по кімнаті, зупинився, вперся руками об камін і видихнув. Злість оповила його повністю, але він намагався тримати себе в руках. Погляд синіх очей вперся в стіну перед ним, на каміні стояли гарні підсвічники зі спіралевидними, кольоровими свічками, саме вони і привернули його погляд до себе від стіни. Свічки були криваво-червоні, покриті золотистими блискітками, Стас гидливо зморщив обличчя дивлячись на них.

- Казна що! – Донеслося за його спиною і Стас обернувся.

Ярослав стояв посеред кімнати з мобільним в руках. Погляд його очей швидше нагадував погляд розлюченого буйвола, котрого дражнить червоною ганчіркою тореадор.

- Тільки не говори, що знову не додзвонився, - тихо мовив Стас до брата.

Яр блиснув звіриним поглядом.

- Поглянь на мене, - він вказав на власне обличчя своїм пальцем, - хіба я схожий на того хто кудись додзвонився? – Прошипів він.

- Ден не відповідає на дзвінки з того самого дня. Не розумію, що відбувається, він прикінчив Дарину чи ні?! – Гнівно запитав Стас.

- Він не телефонував і сам не приймає дзвінки… Не розумію в чому справа. Ця людина відноситься до справ дуже відповідально, подібна поведінка йому властива, - задумливо подав голос Ярослав.

- Може щось пішло не по плану? – Поглянув на брата Стас.

- Що наприклад? – Ярик плюхнувся у крісло і закинув ноги на кавовий столик.

- Це я і хочу дізнатись, - прошипів Стас. – Якщо все нормально, Дарина повинна бути мертвою, а якщо ні…

Ярослав кинув на Стаса важкий погляд.

- Ден ніколи нікого ще не підводив. Він завжди доводить справу до кінця. В такій роботі йому немає рівних. Ти ж не думаєш, що Дарина ввалила йому стусанів, а сама втекла? – Насупився Яр.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше