Розділ 48

Оксана дивилася телевізор у вітальні, коли Катя повернулася додому. Не відриваючи очей від екрану, вона запитала:

- Як погуляли?

Катерина буквально впала в крісло та закинула ногу на ногу. Вона свердлила матір серйозним поглядом.

- Ти знала про пошуки? – Не відповівши на питання Оксани, Катя задала своє.

Ледь змусивши себе відмовитися від перегляду фільму, Оксана поглянула на доньку.

- А, ти про того поліцейського, - констатувала і відмахнулася рукою. – Яка різниця? Чи тобі не все рівно?

- Ти нічого не сказала мені, - обурилася Катя.

- Аби ти виходила на вулицю, а не сиділа, як полонена принцеса у вежі, то знала б про це. Я не стала турбувати тебе такими речами і взагалі, все так не справедливо! – Сплеснула долонями Оксана. – Коли зникає звичайна людина, поліція може навіть сідниці не почухати, але ж тут у нас інша справа, справжня катастрофа світового масштабу – поліцейський зник. Тепер вони вирішили роздути із мухи слона і підняти на вуха все місто. Вгадай хто головна заводила цієї дурості, що відбудеться в неділю!

- Світлана Зима, - відреагувала швидко Катя.

- Матінка нашого мера, - виплюнула Оксана. – Їй тільки піар і потрібен. Вона сама викликалась допомогти поліції, про це її ніхто не просив. Я б краще на дивані в неділю повалялася чим бродила по лісу в пошуках якогось копа!

- Пошуки пройдуть в лісі? – Катя подалася вперед у кріслі. – В оголошенні про місце нічого не сказано.

- Всіх зберуть на центральній площі і поведуть блудити в лісові хащі, - скорчила невдоволену фізіономію Оксана.

- Але чому саме ліс?

- Не знаю наскільки це правда, але поліція під час перевірки міста нічого не знайшла, тому вони подались на окраїни. Біля самого лісу був знайдений автомобіль Авраменка. Після цієї знахідки Світлана Зима викликалася допомогти поліції, про це передавали в новинах. Саме в новинах і говорилося, що пошуки будуть проводити в лісовій місцевості.

- Зрозуміло, - Катя злягла на спинку крісла і задумливо вирячилася в одну точку.

- Я сама не в захваті від всього цього безглуздя, але що поробиш, - зітхнула Оксана і знову перевела погляд на екран телевізору.

***

- Значить вони знайшли машину, - Антон з усієї сили жбурнув у воду камінець. – Прокляття! Як я міг забути про кляте авто?!

- Не психуй, - заспокійливо мовила Катя. – Ми не чіпали його авто, а значить наших відбитків там немає. А якщо немає відбитків, то і претензій не буде.

- До чого тут це?! Ти розумієш, що мій промах спонукав поліцію до пошуків у лісі. Я самотужки запросив їх туди. Аби я подбав про авто, ніяких би пошуків в неділю не було.

- Ти не можеш точно бути в цьому впевнений. Я думаю, що рано чи пізно ліс би все рівно оглянули.

- Дякую Катю, від твоїх слів мені не легше! – Просичав брюнет. – Звичайно Авраменко приїхав туди на машині, не пішки ж прийшов. До того ж, він стежив за мною в той день… Як я міг прогавити той факт, що він десь залишив свою тачку?!

Катя мовчки поглянула на воду. Вітер був повністю відсутній, тому річкове полотно залишалося незворушним та спокійним.

- Ми не повинні допустити щоб тіла були знайдені, - нарешті мовила вона. – Антоне, ти не повинен винити себе, всі допускають помилки, ти не виключення із правила. Навіть кращі з кращих не можуть передбачити все.

- Та що ти кажеш? – Передражнив її він.

Підвівшись з піску Катя в два кроки опинилася біля нього та обхопила його обличчя своїми долонями. Погляд чорних очей зітнувся з поглядом зелених. Руда бачила в вугільних очах Антона своє відображення.

- Пошуки все рівно провели б. І начхати на те, хто взяв би в них участь, поліція чи мирні жителі, - мовила і припала до його губ своїми.

Катя відчула, як Антон миттєво напружився, спочатку він не відповідав на цілунок, але потім здався.

- Що ти зі мною робиш? – Запитав важко дихаючи. – Ти як контрастний душ Катерино. Я так не можу, я не звик до подібного екстриму.

- Серйозно? – Здивувалась вона піднявши брови. – А твоє минуле говорить про те, що ти як раз ярий любитель гострих відчуттів. Ти вбивав жінок і відчував насолоду, так?

- Катю.

- Так чи ні? – Стояла вона на своєму.

- Яка різниця? Це вже немає сенсу, тепер я інший. Я змінився.

- А якщо я скажу, що не вірю тобі? – Примружила вона зелені очі.

Антон не стримав посмішки і негативно покрутив головою.

- Ти сумуєш за минулим Антоном? Якщо так, тоді я теж сумую за минулою Катею, дівчиною котру я кохав до безтями.

- Я не змінилася Антоне, а от ти – змінився.

- Але ж не на гірше, а на краще. Це дуже хороший знак. Я радий, що покінчив з минулим.

- Але ти вбив того хлопця, - потиснула плечами вона і погладила його щоку великим пальцем правої руки.

Перехопивши Катину руку, Антон поцілував внутрішню сторону її долоні.

- Давай не будемо, добре? Я зробив це щоб вижити самому. Чи ти була б щасливою, аби в сирій землі лежав я, а не він? – Насупився брюнет.

- Я рада, що ти живий.

Ці слова Катерина вимовила із якоюсь особливою щирістю, ніжною та тендітною і Антон помітивши це, притиснув її до себе і огорнув міцними обіймами.

Розігрітий пісок грів оголену шкіру, коли доторкався до неї. Руки Катерини блукали по такій рідній спині свого коханого, легенько дряпаючи шкіру. Вони цілували одне одного в губи, забувши про все на світі. Катерині здавалося, що пройшла ціла вічність з того самого моменту, коли між ними була подібна близькість. Вона не планувала цього, але не змогла стриматися.

Відкривши очі, вона поглянула в небо. Небесна блакить сліпила викликаючи сльози. Антон залишав на її шкірі один поцілунок за іншим, викликаючи приємні емоції та відчуття.

Зараз вона не думала ні про що. Все разом витіснилося з її голови, коли вона і Антон ставали одним цілим з кожним його рухом та кожним її подихом.

- Неймовірні моменти дорожчі за діаманти, - тихо мовив він, обіймаю та цілуючи Катерину в плече.