Розділ 42

Дарина озирнулася довкола, між бровами у брюнетки залягла зморшка сумніву, бо вона насупилася. Тепер, коли дівчина знову опинилася на цьому самому місці – страху не було, було тільки нестримне бажання покінчити з цим всім, як можна швидше.

- Антоне, - тепер сумнів був не на обличчі Дарини, він чітко промайнув в її голосі, - ти впевнений, що це саме те місце? Мені здається, що ось цих кущів раніше не було, - вона доторкнулася пальцями до зеленого листя поряд із собою та кинула на брюнета стривожений погляд.

Антон розсміявся вголос, поставив руки собі на талію та негативно покрутивши головою, нахилив підборіддя вниз, тепер його погляд сканував землю.

- Дарино, яка ж в тебе погана пам’ять, - з докором мовив він, підняв на неї погляд, розвернувся та попрямував до кущів, що розташовувалися зовсім поряд. – Вони тут, - повідомив Антон і поглянув на інших.

Максим стояв і не ворушився, тепер його очі бездумно гляділи в сторону брюнета скляним поглядом. Дмитро ж, навпаки, весь напружився та набравши повні легені повітря, рішучим кроком попрямував до Антона і зупинився поряд.

- Показуй, - звернувся він до Антона напруженим не гірше, ніж струна голосом.

Брюнет дивлячись Тетяниному хлопцеві просто у вічі, витягнув руку та запустивши її в кущі, відсунув в сторону зелені гілки. Після цього Антон хитнув головою у тому ж напрямку і Дмитро, ще раз поглибше вдихнувши, подався вперед. Його руки обережно доторкнулися до зеленого листя, відгортаючи зелень в бік, щоб можна було хоча б щось розгледіти, нахилився вперед, а Антон прибрав свою руку. Діма продовжував розсувати гілки, боязливо дивлячись перед собою. Раптом в його поле зору потрапили чоловічі пальці, рука лежала на землі. Хлопець стрімко смикнувся назад та перелякано відскочив від кущів. Кинув істеричний, боязкий погляд на Антона, круто розвернувся та швидким кроком відійшов назад, ставши поряд з Катериною і Танею. Дівчата лячно гляділи на нього, Максим кинув застережливий погляд на Антона, а Дарина просто стояла склавши руки на грудях.

- Прокляття! – Почувся тонкий голос Дмитра. – І навіщо я тільки поглянув туди? От хто мене просив? За свою цікавість доводиться платити власним здоровим глуздом!

Максим не стримав сміху та тихо відкашлявся в кулак. Дмитро перевів вогняний погляд на хлопця.

- Чому ти смієшся, по-твоєму це весело? – Палахкотів від обурення Дмитро, чим ще сильніше розвеселив Макса. – Смійся, смійся, - крутив головою Діма, - піди поглянь он в ті кущі, потім ми з тобою поговоримо. Впевнений, що співати ти будеш вже інакше.

Макс прочистив горло та мовив:

- Запросто. - Сказавши це, молодший Бутенко ступив крок вперед і наблизився, але не до куща, а до Дмитра та засунувши руки в кишені штанів, глузливо поглянув на нього. Обличчя Макса було в декількох сантиметрах від обличчя Діми. Дмитро нервово проковтнув.

- Що ти робиш? – Смикнувся назад Діма і Макс не стримав усмішку.

- Хочу поцілувати тебе кралечко, - іронічно пограв бровами Бутенко, спостерігаючи за різкою зміною в обличчі Дмитра після своїх слів.

- Йди до біса, - просичав перелякано Танин хлопець і відступив на декілька кроків назад від Бутенка.

Макс усміхнено перевів погляд на Антона, брюнет теж сміявся.

- Кралечка не хоче поцілунків. Що ж, як забажаєте, принцесо, - награно обурено мовив Макс і проявляючи максимум глузувань, зробив реверанс в сторону Дмитра.

Антон від сміху прикрив долонею очі, а вказівним і великим пальцями масажними рухами тер свої скроні.

Встромивши лопату в сиру землю з усього маху, брюнет подав голос:

- Копати будемо тут.

Активно працюючи руками, Антон вже стояв майже по пояс у великій ямі, піт градом лився по його тілу, а мускули від напруги починали боліти. На його плече лягла тверда рука і брюнет обернувся.

- Далі копати буду я, - мовив Макс і подавши Антону руку, допоміг йому вилізти із ями.

Бутенко стрибнув у яму та продовжив копати. Коли справу було зроблено, тепер, Антон допоміг Максу вилізти.

- Чим глибше, тим краще, - прокоментував Бутенко, дивлячись на результат їхньої сумісної роботи. – Тепер залишається тільки покласти їхні тіла в яму, закопати і діло зроблено.

Згідно хитнувши головою, брюнет зробив крок у напрямку кущів, але Макс зупинив його, схопивши за руку.

- Не ти.

- Що? – Не зрозумів Антон.

Бутенко підступив до нього і тихо заговорив:

- Нехай Дмитро допоможе мені з цим. Він слабий горішок, от-от дивися і розколеться. Я не довіряю йому.

Брюнет кинув погляд на Діму, котрий стояв в стороні від інших і знову поглянувши на Макса, згідно хитнув головою.

Бутенко розвернувся до Дмитра.

- Йди сюди, - покликав він його.

Діма неохоче смикнувся та нерішуче ступив перший крок.

- В чому справа? – Насупив брови хлопець підійшовши.

- Допоможеш мені перенести тіла до ями, - спокійно повідомив Макс.

- Що? Я? – Усвідомив раптом Діма, шоковано вирячивши очі.

- Я що, говорю з тобою на незнайомій мові? – Підняв брову Бутенко. – Ти прийшов сюди разом з усіма, тому повинен допомагати, а не стовбичити в стороні, ніби ти сюди випадково завітав і зовсім не знаєш, що відбувається в цьому місці.

Дмитро вистрілив поглядом в Антона, але обличчя брюнета залишалося незворушним і Діма зрозумів, що чекати на допомогу від нього не варто. Ні один мускул на лиці Антона не смикнувся.

- Гаразд, - приречено видихнув він.

- Так би раніше, - задоволено протягнув Максим і попрямував до кущів, від яких так старанно намагався триматися подалі Діма.

Ледь не завивши, хлопець потрусив слідом за Бутенком і зупинився поряд. Відгорнувши гілки в сторону, Макс висмикнув за ноги перше тіло, ним виявився Авраменко. Від переляку Дмитро затремтів всім тілом, раніше він ніколи не бачив мертву людину.

- Чого ти стоїш, хапай його під пахви і понесли, - невдоволено пробурмотів Макс, вже схопивши тіло Володимира за ноги.