Розділ 41

Тетяна перевела дух, коли побачила Катю з Антоном і кинувшись в їхню сторону, підбігла до брюнета.

- Нарешті ви приїхали, вас двох можна тільки за смертю відправляти, - поглянула вона швидким поглядом спочатку на Антона, потім на Катю.

Брюнет незручно посміхнувся куточком губи.

- Таню, тебе ніхто не запрошував йти з нами до лісу, щоб тепер виставляти мені якісь претензії.

- Не злись, це я так… Просто, - потиснула вона плечами. – Що в тебе з обличчям? – Білявка перевела погляд на Катю, котра стояла з таким виразом лиця, ніби оцту проковтнула.

- Нічого, - смикнула підборіддям руда.

- Гаразд, - швидко відмахнулась Таня і мовила до Антона, - я думаю, що тіло Авраменка неможна ось так просто закопувати в лісі. Це суцільне безглуздя! Потрібно придумати інший план, яким чином можна від нього позбутися.

- Не обговорюється, - стійко подав голос брюнет. – Я все вже вирішив.

- Але ж Антоне, якщо його знайдуть…

- Не знайдуть, - обірвав він її і пішов до інших, залишаючи Таню стояти поряд із Катею.

Тетяна невдоволено пирхнула.

- Нехай тоді не говорить, що я не попереджала, - тихо мовила білявка.

- Досить вже Таню, - кисло мовила руда і теж подалась до інших.

Намагаючись триматися поряд з Антоном та старанно оминаючи поглядом Дарину, Катя крутилася на всі боки, не знаючи, в яку позу стати. На собі руда чітко відчувала погляд подруги, але прощати Дарину Катя так і не збиралася. Тетяна взагалі поникло стояла поряд з усіма, склавши руки на грудях.

Обстановка бажала бути кращою, але, що можна було вчинити в такій ситуації, крім того що нервово переступати з ноги на ногу? Хоча Антон і Максим тримали себе спокійно та зібрано, здавалося, що їх цей інцидент зовсім не тривожить.

- Можливо хтось бажає залишитися тут, я все розумію і нікого не стану примушувати йти зі мною. Ситуація дуже важка, тому доки не пізно, хто хоче може відмовитися, - Антон уважно обвів поглядом всіх присутніх.

- Я з тобою, ти знаєш це, - без тіні вагань мовила Дарина.

У Каті моментально стислися щелепи і вона спробувала зробити вираз обличчя більш розслабленим. Слова Дарини її страшенно зачепили, живі струни в її душі відгукнулися нестерпним, крижаним відчуттям ненависті.

- Я теж, - загравши бровами подала голос Катя, не зводячи погляду з Дарини, ніби говорила це їй, а не Антону.

- Я за всіх, - згідно підняла руку, ніби сиділа за партою в школі, Таня і опустила її.

- Думаю моє рішення ні для кого не буде секретом, раз Дарина йде, то я також, - притягнув до себе та обійняв Дарину за талію Макс.

Дмитро нерішуче поглядав на кожного, в очах хлопця читався страх та чітке небажання бути співучасником всього цього жаху.

- Я… - Він підняв руку вгору. – Я не хочу… - Тремтячим голосом пропищав він.

Очі Тетяни стали великими від шоку. Білявка повільно, ніби так задумано, повернула спочатку голову в його сторону, а вже потім розвернулася всім корпусом до Діми.

- Що ти сказав? Повтори будь ласка, а то я не розчула, - грізно просичала вона, вперши руки в боки.

Дмитро ледь не плачучи, повернувся до неї, але плакати йому хотілося не від того, що він боявся Таню, а від власної безвиході.

- Ти все чудово почула, тому не треба прикидатися, що це не так, - мовив він до неї. – Я не хочу ризикувати своїм життям подібним чином. Це небезпечно. І взагалі… Я думав, що ми приїдемо сюди, заберемо Дарину і на цьому все! Ваша подружка врятована, отже хепі-енд у казочки щасливий… Але ж ні! Я не підписувався на щось накшталт цього, я не хочу пертися до лісу щоб закопати під землю труп поліцейського і ще якогось невідомого хлопця! Не хочу! – Дмитро вже кричав, а не говорив.

Всі мовчали, навіть Таня не знала, що сказати.

- Як хочеш, можна було просто сказати «ні». У нас немає часу вислуховувати твої балачки, - незворушно проговорив Антон.

- Е ні, - ледь відтягла голос Таня, все ще шокована вихідкою свого хлопця. – Дмитрику… Якщо ти не підеш з нами… Я закопаю тебе в цьому лісі поряд з Авраменком, второпав? Ти не можеш так просто відмовитися, ти тепер з нами в одній упряжці, отже повинен йти до кінця.

- Таню… - Подав голос Діма, але вона обірвала його одним помахом руки.

- Ти або з нами, або проти нас – вибирай, - тихим голосом говорила білявка.

Дмитро розгубився ще більше ніж був і піднявши очі до неба, приречено завив.

- Ну якого дідька? Я. Не. Хочу! – Відокремлено заговорив він. – Ех, за що мені це все? Добре… Я хочу додому, але проти вас йти не збираюся.

- От і добре, - склала руки на грудях невдоволена Таня, зараз вона палала від люті ніби розжарений метал.

Антон закотив очі під лоба та не стримав веселий сміх, чим привернув до себе увагу інших.

- Послухайте, я вдячний вам всім, але набагато ліпше було б аби я пішов до лісу сам, без вас, як і планував.

- Разом зі мною, - вклинилася зі своїми двома копійками Дарина. – Ми планували піти вдвох. Я не стану кидати тебе на пів дороги, навіть якщо ти сам мене про це попросиш, - Дарина зробила крок по направленню Антона і обійняла його.

Антон кинув винний погляд на Катерину, яка тут же відвернулася в сторону.

Буквально силоміць відірвавши Дарину від себе, яка ніби приклеїлася до нього ніяк не бажаючи розтискати обійми, брюнет знову поглянув на Катю.

- Вибач, - одними губами прошепотів він до Каті, але руда лише підняла брови вгору. – Послухайте, автомобілі залишимо на окраїні лісу під деревами, а самі підемо до того самого місця. Головне все зробити швидко і втемпах, - заговорив він до всіх.

Вчинивши саме так, як рекомендував Антон, Тетяна розмістила свою машину під розкидистим кленом і вилізла на повітря. Вологий лісовий аромат пробирався в ніздрі разом з ароматами Катиних парфумів.

- Я чую, як пахне мох, але ніде його не бачу, - переступаючи через глуху кропиву, мовила Таня, коли вони всі йшли слідом за Антоном і Дариною, котрі тепер вели їх за собою.