Розділ 40

Дарина шалено жестикулювала руками, розпинаючись перед іншими під час розповіді. Збентежена її словами, Таня кинула стривожений погляд на Дмитра але той не звернув на біляку уваги. Дмитро був абсолютно зацікавлений в тому, що говорила Дарина, тому все інше для нього просто стерлося з лиця землі.

- …Мені ще ніколи не було так страшно, як сьогодні. Добре, що ви приїхали, навіть не уявляю як би я справлялася без вас. Тепер ви все знаєте і на моїй душі осіло полегшення, - перевела дух Дарина, закінчуючи говорити.

Таня склала руки на грудях і задумливо поглянула на Дарину.

- Значить, ти не знаєш хто був третім, зрозуміло, - протягла білявка.

- У мене було лише два варіанти, - Дарина обвела трійцю поглядом, - я подумала, що то був або Антон, або Максим, але в обох випадках я помилилася. Антон теж не знає того незнайомця.

- Або тільки говорить, що не знає, - вставив свої дві копійки Дмитро і всі поглянули на нього.

Дарина пирхнула від Діминих безглуздих слів.

- Не смій говорити мені, що Антон збрехав. Він би нізащо не вчинив так зі мною! Я довіряю йому.

- Довіряй але перевіряй, - серйозно поглянув на неї Діма, за що Тетяна ткнула його ліктем в бік.

- Припини! – Шикнула на нього білявка. – Для мене саме головне, що Антон вбив його і незнайомець більше не буде твоєю загрозою Дарино. Це саме головне, - з полегшенням говорила Таня.

- Ти права Таню, але, що завадить Ярославу заплатити іншому душогубу за мою голову? - Дарина стривожено запустила пальці в волосся та вз’їрошила їх.

Дмитро криво посміхнувся усмішкою людини, котра знає набагато більше аніж інші і перевів лукавий погляд на Максима.

- Я думаю це питання адресовано саме тобі, Максику, - насміхаючись мовив він.

Бутенко кинув на нього злий погляд.

- Який я тобі Максик? – Прошипів хлопець. – Я тут ні до чого. Я взагалі нічого не знав! – Гаркнув він.

- Заспокойся, я лише пожартував, - продовжував насміхатися Дмитро, але вмить його очі округлилися від здивування, коли Тетяна заліпила йому з усього маху долонею по потилиці.

- Годі тобі! Макс не винен в тому, що його брати не бажають дружити з головою, - вступилася за Бутенка Таня.

- Я дійсно нічого не знав, - смикнув підборіддям Максим, дивлячись Тетяні в очі.

- В мене немає до тебе претензій, - усміхнулась вона йому.

- В тебе можливо і немає, а от в твого обранця точно є, - Максим невдоволено поглянув на Дмитра з-під лоба.

Дарина не стримала сміх, зробила крок вперед до Дмитра і поклала йому руку на плече.

- Не смій, а то я і образитися можу, - пригрозила Дмитрові пальцем брюнетка.

Діма зобразив на обличчі посмішку, але вирішив промовчати.

- Мене більше непокоїть інше! – Підвищила голос Таня. – Труп Авраменка зараз лежить в цьому лісі, - вона вказала пальцем в гущавину дерев, що виднілись неподалік. – Живі поліцейські доставляють великих проблем, а мертві тим більше! Почнуться пошуки, на вуха поставлять всіх. Впевнена, що тіло Володимира вони знайдуть дуже швидко, як пити дати!

- Замовки Таню! Кляп на твого дурного язика! – Насупила брови Дарина.

- Не говори мені замовкнути! – Запінилася білявка. – Поліція знайде його тіло, як не крути. Додумалися теж мені, ховати труп Авраменка в лісі!

- Тоді що ти пропонуєш? – Запитав Максим, його починала втомлювати вся ця розмова.

- Я не знаю, - Таня розгублено розвела руками.

- Тоді краще помовч! – Гаркнула Дарина на неї. – Якщо не знаєш нічого – мовчи, як риба і краще не ворушись. Ліпше думати, що його ніхто не знайде, в противному випадку нам з Антоном прийдеться важко. Чи ти цього і хочеш? – Примружено поглянула на подругу Дарина, вперши руки в боки.

- Та ні. Я бажаю нам всім тільки добра. Просто Дарино, сама подумай: поліція запросто може знайти трупи під водою, а в лісі тим паче.

- Ну вони ж не будуть перекопувати весь ліс. І взагалі, вони не знають, що Авраменко був тут і чому.

- Ти так в цьому впевнена, - з сумнівом мовив Дмитро.

Грізно загарчавши, Дарина поглянула на нього.

- Ну от, ще один!

- Сама подумай, - Дмитро вмить пожвавішав, - а якщо хтось знає. Чому ти думаєш, що Авраменко перед тим, як поїхати до лісу, нікого не сповістив про це?

Дарина завагалася.

- А Діма правий, - Таня напружено поглянула на подругу, - цілком можливо, що є принаймні одна людина, котру він міг попередити про свою поїздку.

Дарина приречено всілася прямо в мокру траву, зараз їй було абсолютно начхати на те, що прямо в цей момент її одяг стає брудним від багнюки.

- Дарино – це лише просто наші слова, ми не знаємо чи все дійсно так. Авраменко спокійно міг нікому ні про що не говорити, все-таки він не остання людина в поліції, тому не повинен ні перед ким звітувати про свої дії, - поспіхом мовила Таня, дивлячись на подругу.

- Дякую подружко, але ти вже достатньо мене заспокоїла, - цинічно подала голос Дарина, вперши погляд в землю.

***

Антон впевнено вів машину, повертаючи на ліво в степову місцевість. Сонячні промені, що іноді проблискували в небі, засліпили йому очі але дощ все ще не переставав проливатися на землю.

- Ти якась дивна сьогодні, - поглянув він на Катю. – Занадто спокійна.

- А якою я повинна бути? Мені вчинити істерику, навмисне втратити свідомість, що? – Нерозуміюче поглянула вона на нього. – Що зроблено, то зроблено, нічого не вдієш, час назад не повернеш! Мій спокій не оманливий, я дійсно не знаю, як реагувати на це все.

Антон із розуміння хитнув головою.

- Я теж не знаю, що тут можна сказати. Таке враження ніби я не людину вбив, а просто викинув на смітник непотрібну річ… Дивне відчуття, але одного я не можу второпати – як бути з тілом Авраменка.

- Ти сам знаєш відповідь на своє питання, тому не варто в мене запитувати, - підняла брови Катя.

- Чесно кажучи, Володимир вже давно за мною стежив. Я постійно уявляв, як роблю постріл йому прямо в голову або до мене доходять чутки, що поліцейського більше немає, бо хтось зробив цей крок за мене, але той чортяка сам того не підозрюючи здійснив моє бажання. Він зробив те, що так хотів зробити я.