Розділ 38

- Що будемо робити? – Напруження Дарини зростало кожної секунди, вона міцно стискала кулаки.

- Не знаю, - відповів він відстороненим тоном.

Нахилившись вперед та примруживши очі, Дарина придивилася до машини напроти. Брови дівчини високо підстрибнули, а очі розширилися.

- О господи, - видихнула вона.

- В чому справа? – Кинув на неї погляд Антон.

- Я не можу помилитися… Здається це авто Таниного батька.

Брюнет недовірливо зморщив обличчя.

- Ти хочеш сказати, що в машині Артем? – Підняв він брови.

- Ти не розумієш, - з жагою вимовила Дарина і повернулась до нього, - у Тані немає власного автомобіля, тому вона користується машиною батька.

- Ах, - видав короткий звук Антон і замовк, а Дарина тим часом відчинила дверку і швидко вилізла на свіже повітря.

Дощ майже припинився, але мілкі краплини продовжували падати на землю та стукотіти по дівочих плечах. Дарина в очікуванні завмерла, чого чекати навіть не знала, але щиро надіялася на те, що за кермом сидить саме її подруга. Секунди тяглися ніби довгі години, Дарина розуміла, що не помилилася і на її устах розквітла посмішка полегшення.

Двері автомобіля напроти відчинилися і звідти, горлаючи, ніби навіжена, вискочила Тетяна.

- Дарино! – Білявка стрімголов кинулася до неї та ледь не збила брюнетку з ніг, коли буквально налетіла на подругу з міцними обіймами. – Прокляття Дарино, ми так хвилювалися, ти навіть не уявляєш!

- Можу уявити, - посміхнулася Дарина.

Таня різко відсторонилася і почала обдивлятися подругу з ніг до голови, щупати її руки та плечі. Нарешті впевнившись, що з Дариною все добре, білявка протяжно перевела подих.

- Ну слава богам, з тобою все гаразд. Я боялася, що Ярослав зі Стасом щось з тобою зробили.

- Почекай, звідки ти… - Дарина шоковано вирячилася на Таню але договорити не встигла тому що до них вже поспішав Дмитро.

- Ти в нормі? – Хлопець зупинився поряд, незручно переминаючись біля дівчат, він не знав, що йому робити, обійняти Дарину чи краще залишитися стояти на місці.

- Як бачиш, - усміхнено мовила вона і розставила руки для обіймів. Дмитро без вагань відповів їй.

- Я радий, що з тобою нічого не сталося, - його тон був настільки щирим, що Дарина ледве не розплакалася.

- Дякую, - прошепотіла вона.

Звук зачиненої дверки привернув увагу Дарини, Таня з Дмитром теж обернулися. Прямо до них, не відриваючи погляд від Дарининого обличчя, прямував Максим. Брюнетка на мить завмерла не знаючи, як їй реагувати, душу дівчини переповнили одночасно і радість, і страх. З кожним кроком молодший Бутенко наближався все ближче, Дарина дивилася на нього ніби в уповільненому кіно, на його обличчі перемішалися полегшення і щастя, а коли його руки міцно обійняли її, вона вдихнула терпкий аромат його одеколону.

- Дарино.

- Макс.

Таня з Дімою незручно переглянулися і білявка почухала в себе за вухом, відводячи погляд в сторону. Очі Дмитра теж почали блукати десь в травах безкрайнього степу.

- Дарино, я стільки маю тобі сказати.

- Почекай! – Прошепотіла та приклала пальця до його губ вона. – У нас ще буде час поговорити, зараз не краща нагода, повір.

Максим нічого не розуміючи, звузив очі, але згідно хитнув головою.

- Як хочеш, - він поцілував її руки, а потім доторкнувся губами до щоки.

- Не ображайся Максе, я теж хочу поговорити з тобою, але вибач, ми зробимо це трохи згодом. Скажи тільки одне, ти знав, що задумали твої брати проти мене?

- Ні.

- Гаразд, - Дарина доторкнулася до його губ своїми.

Білявка заправила пасмо волосся за вухо та прочистила горло.

- Ну що ж… - Куди подіти свої руки Тетяна навіть не уявляла, тому просто розмахувала ними в повітрі перед собою, ніби плескаючи у долоні.

Дарина розсміялася.

- Що ти робиш? – Звернула увагу на її руки.

- Не знаю, схоже це мої нерви. – Білявка затнулася і опустила руки по швах. – А де Катя? – Вона обернулася до свого авто.

- Що? Катя також приїхала з вами? – Підкинула брови вгору Дарина.

Таня повернула до неї обличчя.

- Так Дарино, Катя теж тут. Не тільки Макс має тобі багато чого сказати… У нас також є про що з тобою поговорити.

Тим часом, Катя сиділа в машині та нервово стискала свої пальці. Вона ніяк не могла наважитися щоб вийти з машини, все-таки злість на Дарину переважувала і не давала спокою. В якусь мить Катя подумки дала собі ляпаса за те, що не залишилася вдома, а приїхала сюди. Боротьба з самою собою тривала ще з декілька хвилин і нарешті, протяжно зітхнувши, вона відчинила двері та вилізла на вулицю.

- Дарино ти їдеш зі мною чи ні?! – Антон покликав брюнетку теж вилізши на вулицю.

Катя зупинилася зиркаючи на нього розгубленим поглядом. Вона не відразу впізнала його машину.

- Так, зараз їдемо! – Мовила поспіхом Дарина.

- Давай, я чекаю, - поклавши лікоть однієї руки на відчинені двері, а лікоть іншої  на дах авто, мовив він.

- Привіт Антоне, - нервово усміхнулася Таня.

Дмитро на мить зблід але зробив вигляд, що все добре.

- Привіт, - криво посміхнувся Антон і відвернувши обличчя в сторону, наткнувся поглядом на Катю.

Антон і четвірка звернули на неї увагу. На обличчі у Дарини виникла тінь радощів і тільки но вона відкрила рота щоб заговорити до Катерини, як руда в ту ж мить стрімко розвернулася і пішла назад до авто.

- Що це з нею? – Запитала Дарина розгублено, коли рудоволоса подруга гучно гепнула дверима Таниної машини, зачиняючись всередині.

На обличчях кожного читалась незрозумілість, Антон мовчки дивився на авто в якому сиділа Катерина.

Емоції переповнювали Катю з середини, зараз вона хотіла лише одного – опинитися, як можна подалі звідси. Повітря виривалося з легень важкими видихами, а долоні пітніли від несподіванки. Антон був тут… При інших обставинах вона була б рада його бачити але сьогодні вона відчула тільки розчарування. Чому він тут? Чому?