Розділ 30

Наступного дня Дарина стояла посеред супермаркету перед полицями з шоколадом, вибір був дуже складним, тому вона не квапилася з покупкою. Боковим зором Дарина помітила знайому дівочу фігурку, що швидко промайнула мимо неї. Повернувши голову в той бік, Дарина пройшла вперед і зрозуміла, що то була Катерина. Посміхнувшись, вона підійшла до неї.

- Привіт Катю.

Руда завмерла, а потім повільно повернулася. Дарина побачила невдоволене обличчя подружки.

- Все добре? Я довго не чула тебе…

- І що? – Катя стиснула губи в тонку, байдужу лінію.

Дарина насупила брови.

- Ти розкажеш, що сталося, чи мені доведеться кожне слово витягувати з тебе кліщами? – Дарина явно нічого не розуміла.

- А може "ти" розкажеш мені, що трапилось? – Тон Катерини був різким, як порив вітру.

- Якого чорта, Катю? – Підняла брови Дарина.

- Ти не сказала мені, що Антон повернувся! От що сталося?! – Гаркнула руда і дехто з покупців поглянув на двох подруг.

- Тихіше Катю, - шикнула на неї Дарина, помітивши, що на них дивляться люди.

- Не говори мені «тихіше»! Я маю право розмовляти так голосно, як тільки можу! Ти моя подруга, як ти могла приховати від мене те, що бачилася з ним?

- Катю, - Дарина шумно зітхнула, - вибач. Я дійсно винна перед тобою…

- Мені не потрібні твої вибачення, я більше не хочу тебе бачити.

- Катю, - шоковано мовила вона.

- Я все сказала. А тепер, зроби мені послугу, зникни з моїх очей, - сказавши це, Катерина замовкла і поглянула мимо неї.

Дарина теж обернулася і перелякано відкрила рота. Крик жаху застряг у неї в горлі, але це був беззвучний крик. Поряд з нею стояв Ярослав. Дарина швидко обернулася до Каті, але руда вже зникла з поля зору.

- Катя пішла, - почулося за спиною і Дарина приречено закрила очі, повернулася.

- Ярослав… - Тільки й змогла вимовити вона. – Ти прийшов через Стаса, я все правильно розумію?

Чоловік призадумався.

- Можливо… Нам треба поговорити.

- Зараз? – Пропищала Дарина.

- Ні, через півтора року. Звичайно зараз, а коли ж іще? – Шокований дурістю Дарини, він вирячив на неї очі.

- Я… Я не знаю, справді…

- Що ти не знаєш? – Підступив на крок до неї Ярослав.

Тепер він знаходився так близько, що Дарина відчувала його подих на власному обличчі. Від Яра пахло м’ятою.

- У мене зовсім немає зараз часу. Я щойно пригадала… Мені треба до мами назустріч, - пролепетіла вона тоненьким голосом.

Яр з розумінням хитав головою.

- Ти підеш до своєї матері, не хвилюйся. Але тільки після того, як ми поговоримо. Ходімо, - він взяв її за лікоть і повів між рядами з шоколадом.

Прямо на ходу Ярослав схопив з полиці шоколадку з фруктовою начинкою і повів Дарину до каси.

- Ти стільки часу витратила біля цих полиць, що я думав засну прямо тут в магазині, доки ти зробиш свій вибір, - на його обличчі промайнула крива посмішка і вона у всі очі поглянула на нього.

- Ти що, стежив за мною? – Запитала шоковано.

Такого Дарина точно не очікувала.

- Від самого будинку, - підтвердив він незворушно.

На касі Ярослав розплатився за шоколад і вручив плитку Дарині. Вона несміливо прийняла дарунок, але все рівно була на сторожі, хто знає чого можна чекати від цього типа? Миттєва доброта Яра – це лише одна мить, а що чекає наступної хвилини, невідомо. Дарина чудово знала про його жорстокість. Яра боялися всі і вона в тому числі. Особливо тепер, коли чітко знала чому він до неї підійшов.

- Вам потрібно щось іще? – Солодким голосом проспівала молоденька дівчина касир, звабливо кліпаючи віями в сторону Ярослава.

- Ні дорогенька, дякую, - навіть не звернувши на неї увагу, мовив він.

- Ви точно впевнені, що вам нічого не потрібно? – Підступала настирна дівиця, чим викликала тихий сміх Дарини.

- Можливо іншим разом, - без ємоцій подав він голос.

Яр був незворушний. Він мовчки знову взяв Дарину за лікоть і повів в сторону виходу. Біля самих дверей Дарина обернулася і помітила шокований погляд Катерини, котра стояла на касі, чекаючи своєї черги щоб розплатитися за покупки. Руда не зводила з Дарини та Ярослава переляканих очей.

- Що тобі потрібно від мене? – Запитала Дарина, коли Яр підвів її до чорного з тонованими вікнами Джипу. – Давай поговоримо тут і покінчимо з цим.

Яр відкрив перед нею двері.

- Сідай в машину.

Коли Дарина так і залишилася стояти на місці, він демонстративно запхнув її в машину різкими, грубими рухами.

- Ай! Моє волосся, обережніше! – Роздратовано вигукнула вона, невдоволено розміщуючись на сидінні авто.

Сам же, сів поряд на крісло водія і Джип зірвався з місця. Дарина гнівно сопіла склавши руки на грудях та безперервно кидала косі погляди на самого старшого Бутенка і дивувалася самому факту того, що вона ще й досі жива. По пейзажу Дарина розуміла, що вони покидають місто, тому трохи занервувалася.

- Куди ми їдемо? – Запитала кинувши на нього круглі перелякані очі.

- А куди б ти хотіла щоб я тебе відвіз? – Запитанням на запитання відповів він і посміхнувся.

Знову його крива посмішка, від якої по шкірі у Дарини розбігався холодок.

- Я взагалі нікуди не хочу з тобою їхати, - пробурмотіла вона. – Хіба що я буду щаслива аби ти відвіз мене до Максима. Але я не впевнена, що він хоче мене бачити так само сильно, як я його.

- Може твоє бажання здійсниться, хто знає, - загадково подав він голос.

- І все таки? Якщо ти надумав лишити мене життя, то давай вже зробиш це, та й годі мене мучити.

- Це бажання також може здійснитися, - легко відповів він.

Дарина злісно поглянула на нього.

- Годі вже! Випусти мене, інакше я вийду з машини на повному ходу!

І ніби підтверджуючи свої слова, різко відчинила двері та подалася вперед. Ярослав відреагував миттєво, його долоня лягла їй на футболку і з силою потягла на себе, Дарина перелякано скрикнула. Перегнувшись через неї, він зачинив двері і кинув на дівчину веселий погляд.