Розділ 25

Минув цілий тиждень після того, як Катерина зустрілася з Антоном, він так і не зателефонував до неї. З Дариною вона не бажала говорити, хоча подруга декілька разів приходила до неї додому. Катя не захотіла навіть вийти зі своєї кімнати щоб поговорити з нею. Тетяна сиділа вдома, Дмитро мало з нею спілкувався, він ще й досі тримав на неї зло через те, що вона розповіла Катерині про Антона. Дарина блукала по місту без особливої цілі, в думках був лише Максим, котрий не давав про себе знати, але вона розуміла, що Максим просто зненавидів її після того, як дізнався правду.

Тиждень поганої погоди минув, дощ припинився і небо заграло яскравими сонячними фарбами. Катя сиділа біля річки і слухала музику в навушниках, їй потрібно було розслабитися, поринути в себе, щоб абстрагуватися від гіркої реальності. Музика справді допомагала. Катя насолоджувалася сонячним теплом та світлом дня. На іншому березі сиділи рибаки та ловили рибу. Була лише 10:05 ранку, для рибаків не зовсім підходящий час, саме краще ніч або ранок.

Вона зацікавлено спостерігала, як чотири чоловіки сиділи в тиші та спокої з вудочками на однаковій відстані одне від одного і посміхнулася. Здавалося, що їх нічого не бентежило, нічого не турбувало і від цього вона відчула якусь радість.

***

Оксана займалася садовими справами, вона прибирала сапою траву котра поросла між квітами. Почувся шум автомобіля і звук дверей, що відкрилися і закрилися. Оксана випрямилася і поглянула на брюнета котрий зайшов до двору і тепер повільно наближався до неї. Оксана не знала хто він, але хлопець схоже був налаштований привітно.

- Доброго ранку, допомога потрібна? – Запитав він усміхнено.

- Хммм, - Оксана витерла тильною стороною долоні лоба і усміхнулася. – Не завадило б. Хто ти?

- Я товариш Каті, вона вдома?

- Ой, Катя пішла прогулятися і не сказала куди. Сподіваюся, що авона не в обіймах того покидька, - осудливо похитала вона головою.

Брюнет посміхнувся.

- Мене звати Антон, - подав він їй свою руку і вона вирячивши на нього очі, потисла її.

- Антон? Той самий? – Шоковано перепитала. – Охх, вибач, що це я! Катя розповідала про тебе. Я і сама бачила твої фото, ти був в… - Вона нерішуче затнулася.

- Не хвилюйтеся, я повністю виправданий, - широко посміхнувся він. – Я вибачаюсь, що ось так заявився до вас додому, але ви не підкажете, Катя скоро повернеться?

- Можеш почекати на неї, - запропонувала Оксана. – Лимонад будеш? На вулиці спекотно.

- Ні, дякую, - відмовився він, - але можливо пізніше, - Антон весело підморгнув Оксані і вона розсміялася.

- Ви думаєте, що Катя може бути зі Стасом?

Оксана відклала сапу в сторону і сіла на лавку, жестом запропонувала Антону приєднатися до неї, хлопець без вагань сів поряд із нею.

- Чесно кажучи, мені не подобається Стас, він не той хто потрібен їй. Особливо після того, що він утнув. Антоне, аби ти тільки бачив та чув, що тут робилося, - вона покрутила головою. – Ой! – Вигукнула. – Що ж це я! я мама Каті, мене звати Оксана, - сміючись, розгублено представилась вона.

- Радий нашому знайомству. Я можу називати вас по імені?

- Звичайно! Так ти змусиш відчувати мені себе молодшою на декілька років.

- Ви і без того виглядаєте молодо, - усміхнувся він.

- Справді?

- Так. Я даю вам 28 років, - серйозно мовив він.

- Ой Антоне, Антоне! – Весело розсміялася вона. – Дякую, це самий найкращий комплімент який мені коли-небудь робили в житті.

- Це був не комплімент, а правда, - мовив він.

Оксана поглянула на нього і її посмішка стала набагато щасливішою.

- Ти здаєшся хорошим хлопцем, не зважаючи на те через що тобі довелося пройти, - сказала вона, в її голосі почулася жалість і Антон перейняв її настрій.

- Не треба жаліти мене. В минулому я наробив багато поганих справ, але це моє минуле, яке я не зможу переписати, навіть якщо захочу.

Оксана слухаючи його, згідно хитала головою.

- Я теж робила багато дурниць будучи юною, навіть коли була в твоєму віці, все рівно робила дурниці і роблю їх до сих пір. Жалкую про це, але вже нічого не можу вдіяти, я така яка є.

- Ми можемо змінити теперішнє шляхом аналізу минулого і змінювати майбутнє. Якщо ви станете на вірну доріжку, все налагодиться.

- Ти правий хлопче. – Вона повернулася до нього. – Ти був в розшуці. Як давно ти повернувся?

- Не дуже давно.

- З Катериною вже бачився, чи це ваша перша зустріч?

- Ми вже зустрічалися, розмова вийшла така собі, - він опустив погляд в землю та пожував губами.

- Все буде добре. Катя кохає тебе, але вона майже нічого не розповідала про тебе мені. Ти місцевий?

- Я живу в Мені, але буду слідкувати за обставинами… Можливо я тут ненадовго. – Задумливо мовив він.

- Ти хочеш покинути місто? – Підняла вона брови.

- Я не знаю, але… Все можливо, - останні два слова він мовив бадьорим тоном та кинув на Оксану повний надії погляд. – Треба знати, чи вийде в мене щось з вашою донькою… Для цього мені треба поговорити з нею.

- Хочеш, я зателефоную до неї, запитаю де вона?

- Я не проти, - погодився він. – Тільки не говоріть їй, що я приїхав. Нехай це буде сюрпризом для неї, - попросив Антон.

Оксана хитнула головою погоджуючись.

- Тоді почекай, зараз я сходжу за телефоном, - вона підвелася з місця і попрямувала до будинку.

Антон залишився сидіти на лаві та задумливо розглядати простір перед собою. Над квітами літали комахи. Антон спостерігав за ними без емоційним поглядом.

***

Телефон Каті задзвонив, вона дістала його з кишені і прийняла виклик.

- Так мамо.

- Катю де ти знаходишся? – Почувся голос Оксани зі слухавки.

- На пляжі, а що?

- Цікавлюсь, ти не сказала куди йдеш і коли повернешся. Я хвилююся.

- Не треба, все добре.

- Ти з ним? – Напруження почулося в голосі Оксани і Катерина розсміялася.