Розділ 24

- Тату, я візьму в тебе одну сигарету?

Тетяна без запрошення увійшла до батькового кабінету і зупинилася в дверях.

- На полиці зліва, - не відриваючи очей від ділових паперів, мовив Артем.

- Дякую.

Тетяна підійшла та діставши сигарету завмерла, було велике бажання покласти цілу пачку собі до кишені, але вона стримала його. Тихо залишивши батька на одинці зі своєю роботою, вона зайшла до своєї кімнати.

Дощ стікав струмками по скляній поверхні вікна. Тетяна зручно, наскільки це було можливо, вмостилася на підвіконні, тверда поверхня страшенно давила в сідниці. Спалах запальниці підпалив один край сигарети. Білявка вдумливо дивилася на вулицю на потоки дощової води, котрі текли по вулиці.

Думки текли одна за одною, але вона не могла піймати основну сутність цих думок. Їй здавалося, що вона втрачає себе, втрачає своїх подруг, тепер вона боялася що може втратити ще й Дмитра, хоча приводів для розриву відносин з Дімою не було. Хоча б щось радувало.

Дим від сигарети потрапи в очі, викликаючи сльози, білявка декілька разів швидко моргнула очима проганяючи їх.

- З яких пір ти куриш? - Почулося збоку і Тетяна обернулася на голос Дмитра.

Хлопець осудливо дивився на неї.

- Лише одна сигарета, - тихо мовила вона, знову поглянувши у вікно.

- Як хочеш.

Дмитро підійшов та сів поряд із нею на підвіконня.

- Таню, щось трапилось? Катерина пішла від нас не в доброму настрої. Ви посварилися?

- Навіть не знаю, що на це відповісти, - видихнула вона сигаретний дим.

- А ти спробуй. Я тут і я слухаю тебе, - він обережно взяв її руку в свою.

Тетяна дещо напружилася, але швидко розслабилась.

- Я все розповіла Каті.

Дмитро незрозуміло примружив очі.

- Що ти їй розказала?

- Про телефонний дзвінок Антона.

- Що?! – Вигукнув Діма голосно і зіскочивши з підвіконня опинився в центрі кімнати. – Навіщо ти це зробила? Антон здається попереджав тебе! Ти повинна була мовчати, якщо він дізнається…

- Антон не дізнається, заспокойся, - стомлено, ніби після важкого робочого дня, відповіла Таня.

- Ти впевнена, що Катерина зможе мовчати і робити вигляд, що нічого не знає?

- Я на це сподіваюся.

Пирхнувши наче роздратований кіт, Дмитро скептично мовив:

- Сподівайся, але не дивуйся якщо найближчим часом проблема під назвою «розплата» в обличчі Антона прийде по наші душі.

- Не говори дурниць! – Роздратовано поморщилась Тетяна.

Не вірячи власним вухам, Дмитро стрімко розвернувся і швидкою ходою покинув кімнату, гепнувши дверима.

Ступивши ногами на підлогу, Таня відчинила вікно і викинула допалену сигарету на вулицю, зачинила і взяла телефон. Було нестримне бажання зателефонувати до Дарини. Подруга так швидко покинула їх з Катею, що навіть не дала змоги запитати куди вона збирається.

Після двох довгих гудків Дарина підняла слухавку. На фоні чулася весела музика, Таня зрозуміла, що швидше за все Дарина знаходиться в «Вісімці», але не стала запитувати, бо це і так було очевидно.

- Як у тебе справи? – Тетяна знову вмостилася на підвіконня.

- Не дуже, - глухим голосом відповіла Дарина.

- Чим ти зараз займаєшся?

- Моя свідомість тоне в рожевій воді, - пробурмотіла Дарина неохоче.

- І як це розуміти? – Насупилася Тетяна.

- Я вливаю в себе рожеве вино, - розкрила свою загадку Дарина і приглушено розсміялася.

По голосу подруги було помітно, що вона вже добряче випила.

- Думаю, потонути в такій самій рожевій воді я також не відмовлюся, - сумно мовила Таня.

- Тоді приєднуйся до мене, я в «Вісімці», - буденно запропонувала Дарина.

- Дякую, але іншим разом, - відмовилася білявка. – Дарино, ти напилась, краще йди додому, - порадила вона.

- Сама розберуся куди мені йти, - невдоволено проговорила Дарина і раптово замовкла.

- Дарино? – Таня насупила брови. – Ти тут? Дарино?

- Прокляття! – Вилаялася в слухавку Дарина. – Чорт!

- Що сталося?

- Таню, поговоримо пізніше, добре?

- Дарино, що?.. – Тетяні не вдалося договорити, тому що подруга вимкнула дзвінок.

Незрозуміло дивлячись на свій телефон, Таня потиснула плечами і відклала його в сторону біля себе на підвіконні.

***

Дарина швидко сховала телефон до кишені. На горизонті вона помітила Максима. Хлопець був з декількома незнайомими для Дарини товаришами. Боячись, що він помітить її, вона втягла голову в плечі, ніби це чимось допоможе. Та все ж, Максим помітив її і щось сказавши друзям, рішуче попрямував до неї. Дарина пошепки вилаялася, коли бачила, як він наближається.

- Дарино.

Почувши своє ім’я, вона прикрила очі.

- Що відбувається? Ти не відповідаєш на мої дзвінки. Я телефонував тобі сотні разів, навіть додому до тебе приїжджав, але ти не відкрила мені.

Максим сів поряд із нею за барною стійкою поклавши один лікоть на глянцеву поверхню, іншу руку він поклав собі на коліно.

- Припини, - поморщилася Дарини.

- Припинити «що?», - запитав Максим.

- Перестань так дивитися на мене, - попросила вона.

- Ти поясниш, що відбувається? Я хочу знати чому ти так себе поводиш. Невже я зробив щось не так?

Дарина розвернулася до нього обличчям, руки трохи тремтіли, навіть не зважаючи на те, що вона вдосталь поглинула вина. Цієї зустрічі дівчина не бажала зовсім. Їй справді було боляче дивитися на Максима. Але Стаса вона справді боялася.

- Ми не повинні більше бачитися, між нами все скінчено, - мовила вона.

Ці слова додали їй сердечного болю, але іншого виходу вона не бачила.

- Що ти таке говориш? – Насупився він. – Нічого не скінчено. Чому ти раптово вирішила покинути мене без будь-яких пояснень? Ти просто втекла, не відповідала на мої дзвінки, а тепер говориш, що між нами все скінчено, ти серйозно чи жартуєш?

- Я не жартує Максе! – Дарина починала роздратовуватися. – Просто залиш мене і йди геть!