Розділ 19

Ранок для Дарини почався не з кави, а приємних поцілунків Максима. Сьогодні брюнетка залишилася в Максима на ночівлю. Під сильним натиском та вмовляннями, хлопцеві все-таки вдалося затягнути Дарину до себе до дому. Але вона весь час боялася зіткнутися в коридорах зі Стасом. На щастя його не виявилося вдома, коли вони прийшли, але повернувся пізно вночі під сильною дією алкоголю та відразу пішов спати.

- Доброго ранку красуне, - прошепотів в її губи Максим.

- А хіба ранок буває добрим? – Сонливо запитала вона, потерши очі.

- Якщо ми прокидаємося разом, значить буває. Ти не уявляєш яким щасливим я себе зараз почуваю, - мовив та взяв її долоню в свою. – Хочеш я принесу тобі каву в ліжко?

- Кава в ліжко? – Задумливо протягнула вона. – Звучить заманливо… Так, давай, - вона підхопилася, сівши в ліжку.

Коротко хитнувши головою та поцілувавши Дарину в носа, Максим покинув спальню.

Дарина обійнявши себе руками, наїжачилася, хоча холодно не було. Раптово очі дівчини почали закриватися і вона вирішила знову лягти та лише на мить прикрити очі.

Сон котрий їй наснився, був дивний.

«…Вона бігла полем біля річки, в небі сяяв повний місяць. Зупинилася побачивши перед собою Макса, який стояв до неї спиною. Наступної миті вона обіймала його та цілувала, але коли припинила цілунок та відкрила очі, перед нею стояв усміхнений Стас, зловіще поблискуючи очима.

- Дарино… - Прошепотів Стас уві сні. – Прокинься…»

Почувши крізь сон шепіт у своє ліве вухо, вона розплющила очі. Невже задрімала?

- Прокидайся, - вже на яву прошепотіли до неї, обдаючи шкіру гарячим подихом.

Здається, той хто будив її, щойно доторкнувся губами до її вуха.

- Максе, - усміхнулась вона.

Але коли Дарина лягла на спину та повернула обличчя вліво, ледь не заволала від жаху. Поряд з нею на ліжку лежав Стас, він із несамовитим задоволенням спостерігав за її переляканим обличчям.

- Що таке Дарино? Такий Макс тобі не до вподоби? – Він вказав руками на себе.

Дарина швидко сіла, але Стас схопивши її за руку підірвався з місця та поваливши її знову на спину, сів на неї зверху, всією своєю вагою придавив до ліжка.

- Кудись зібралася? – Запитав він пропалюючи в ній дірки своїм скаженим поглядом.

Не зважаючи на його очі, вираз обличчя Стаса залишався на подив спокійним. Поводив він себе теж доволі не агресивно. Знаючи Стаса можна було очікувати гіршого, але саме цей спокій навіював на неї нестерпний жах.

- Що ти тут робиш? – Запитала вона, спостерігаючи за тим, як його долоні обхопили її руки, завели за голову та міцно стиснули сталевими тисками.

- Я взагалі-то тут живу, - буденно мовив він, нависаючи над нею.

- Я маю на увазі, що ти забув в кімнаті Максима. До речі, де він? – Дарина кинула лячний погляд на двері, які були чомусь відчиненими.

- Максим приніс тобі каву, але ти спала, тому будити він тебе не став. Вчинив, як джентльмен.

- Скільки я спала?

- Приблизно годину, - смикнув він підборіддям.

- Ти можеш злізти з мене? – Важко дихаючи від великого натиску ваги, попросила вона.

Але Стас проігнорував її слова.

- Я тут спостерігав за тобою доки ти спала. Так, і не дивися так на мене, - відказав він у відповідь на її шокований погляд. – Я спостерігав за сплячою красунею сидячи на підлозі.

- Коли я прокинулася ти не сидів на підлозі, - їдко виплюнула вона слова в його обличчя.

- Підлога досить не зручна, - поскаржився він і почав сміятися.

Дарина здивовано підняла брови, адже приводу для сміху не було. Отже, Стас явно не в собі.

- Тобі щось потрібно, чи не так? – Вигнула брову вона, пильно дивлячись в його сині очі.

- «Чи не так?» - Відлунням повторив він і знову розсміявся, але буквально за долю секунди сміх обірвався і його обличчя стало на вигляд суворим. Як швидко він змінював свої емоції.

- Говори або злізай з мене, - потребувала вона твердим тоном.

Стас не поворухнувся.

- Знаєш Дарино… - Він на мить замовчав, а потім продовжив, - …У мене до тебе буде особливе прохання.

- Що за про…

- Замовкни, коли я говорю! – Ледь повисив він голос. – Мене дістало те, що ти постійно тиняєшся поряд з моїм братом. Пора припинити ваші любовні ігри.

- Про що ти говориш? – Не зрозуміла вона.

- Максим не покине тебе, тому ти повинна першою зробити крок.

Дарина отетеріло вирячила очі.

- Що!? Ти хочеш щоб я і Максим розійшлися? – Шоковано перепитала вона.

- Саме так, - на обличчі Стаса з’явилася сама мила посмішка, яку тільки бачив світ. – Бачиш, яка ти здогадлива.

Дарина скляним поглядом вдивлялася в очі монстра, який нависав над нею і не могла нічого відповісти. «Він не може так вчинити зі мною, не має права!» - Кричала в її думках свідомість. Глибоко вдихнувши, вона моргнула.

- Стасе ти ніби капризний, маленький хлопчик, котрий хоче щоб все було так, як він того забажає, - з отрутою в голосі видихнула вона. – В такому випадку у мене буде зустрічне прохання до тебе.

- Я слухаю, - криво посміхнувся він.

- Ти більше не поглянеш в сторону Катерини та залишиш її в спокої, домовились? Тільки в такому разі, я зроблю те, що ти хочеш.

Дарина і сама не знала звідки в ній раптово взялося стільки сміливості, щоб спробувати дати йому відсіч. Перелякана, вона твердо стояла на своєму та не подавала виду, що саме зараз відчуває страх.

Після слів Дарини, Стас вибухнув сміхом.

- Ти зараз серйозно говориш, чи жартуєш? – Перепитав він припинивши сміятися в голос, але не усміхатися, посмішка немов приклеєна не зникала з його обличчя.

- Ніяких жартів Стасику! – Рішуче поглянувши монстру в обличчя, мовила вона.

Стас помовчав декілька секунд, вивчаючи риси її обличчя, ніби бачив Дарину вперше. Спочатку очі, потім його погляд перемістився на її губи, котрі були міцно стиснуті, аж побілівші від злості. І врешті-решт, він знову дивився в її очі.