Розділ 17

Темрява важким простирадлом давила на плечі, Антон стояв на одному місці ніби заціпенілий і вдивлявся в Катине вікно. Першим поривом було просто увірватися до її будинку, а іншим не робити дурниць і просто зателефонувати до неї, але мобільний, як на зло залишився в машині.

Раптом почувся стукіт вхідних дверей. З будинку хтось вийшов і Антон почув голоси двох осіб. Зрозумівши, що один з голосів належав Катерині у Антона не залишалося сумніву, а от інший голос…

Брюнет швидко розвернувся та попрямував до свого авто. Опинившись в салоні, щільно прикрив за собою двері та опустив скло в машині щоб чути про що йде розмова. Чоловічий голос був дуже знайомим, Антон впізнає його з тисячі різних голосів, але брюнет не бажав вірити в те що, Катерина могла так вчинити та підпустити до себе цю людину.

За ворота вийшли двоє. Антон придивився і його хвилювання підтвердилися. Як же він хотів помилитися, але помилка була недопустимою. Хотілося щоб голос був просто схожим не більше. Але з двору Каті вийшов Стас.

- Куди ти йдеш? – Катерина схопила його за руку зупиняючи.

Стас завмер на місці, а потім повільно повернувся до неї.

- Ти ж не хочеш щоб я залишився. Ти занадто сильно ненавидиш мене. Воно і зрозуміло, - Стас зітхнув. – На твоєму місці я б теж себе ненавидів, але що поробиш, я такий який є і мене не змінити.

- Кожен може змінитися! – Вигукнула Катерина. – Ти просто не хочеш стати кращим. Ховаєшся за своїм авторитетом крутого хлопчика якому на всіх начхати, але в душі ти порядна та добра людина. Я не можу тримати на тебе зла, ти вчинив так не спроста, я сама спровокувала тебе на негатив.

- Оце ж треба! І як давно ти це зрозуміла?

- Щойно.

- Щойно, - відлунням повторив Стас, вдивляючись кудись мимо Каті на зелену траву.

Антон сидячи в машині прислухався до кожного сказаного ними слова. Якесь дивне чудо тримало його на одному місці, змушуючи сидіти в машині, але наступні слова болючими шипами проткнули його серце.

- Ти ще кохаєш його? – Запитання прилетіло в Катерину ніби розжарена куля з пістолету.

- Кого? – Не зрозуміло перепитала вона, хоча з її язика першим ділом хотіло злетіти тільки одне ім’я.

- Не роби з мене дурня. Ти чудово розумієш про кого я говорю. Ти все ще кохаєш Антона? – Стас вдивлявся в Катерину з-під лоба серйозним поглядом.

Вона завагалася не знаючи, що відповісти.

Антон трохи подався вперед промовляючи до себе:

- Давай Катю, скажи, що ти все ще кохаєш мене. Скажи, - шепотів брюнет.

Стас голосно фиркнув, розвернувся та швидким кроком пішов до свого авто.

- Почекай! – Покликала вона його.

Стас зупинився.

- Антон зник з мого життя доволі давно. Я не впевнена, що взагалі коли-небудь побачу його знову. Тепер він є лише в моєму минулому, - сказала вона голосно йому в спину.

Серце Антона болюче стиснулося та закололо.

Коли Стас обернувся, Катерина помітила на його обличчі хитру посмішку.

- Справді? І ти вважаєш, що я повинен тобі повірити? Ти знаєш, що Антон тепер вільна людина, йому нічого не загрожує? – Стас повільно наближався до Каті та зупинився в парі кроків від неї. – Ти знаєш про це, чи ні?

- Знаю, - зовсім тихо вимовила вона, опускаючи погляд в землю.

- І ти хочеш сказати, що він з тобою не зв’язувався? – З максимальною недовірою запитав примруживши очі Стас.

- Ні. Антон не телефонував до мене, - сумно мовила Катя.

Темряву прорізав гучний сміх Стаса. Катя перелякано подалася назад.

- Таке кохання… - Погрозливо прошипів Стас. – Він не повідомив тобі, що з ним все гаразд… Дивно. Схоже ти геть зовсім перестала для нього хоча б щось значити. Але я не хочу щоб ти перебувала в поганому настрої, тому що спішу повідомити, що я завжди поряд Катю. Я готовий тебе підтримати… Хочеш, можеш навіть в жилетку мені поплакати, розказати який Антон покидьок, - Стас взявся за край своєї чорної сорочки, рукава котрої були закочені по лікті.

Катя закотила очі під лоба та схрестила руки на грудях.

- Що ти робиш? – Запитала обурено. – Стас, я не розумію тебе! Ти хочеш щоб я нормально до тебе відносилася, а натомість страждаєш подібними розладами. Навіщо робити так щоб я ще сильніше тебе ненавиділа?

- Я хочу щоб ти покохала мене. Ненависть тут ні до чого, - примирливо мовив він і підступив до неї настільки близько, що тепер між ними було лише декілька сантиметрів.

Прямо на очах у Антона, Стас взяв Катерину за руку та піднісши до своїх губ, ніжно поцілував. Катерина не противилася його маніпуляціям, вона стояла спокійно та ніби змирилася з тим, що відбувається.

- Що ти робиш Катю, - прошепотів Антон стискаючи кулаки так сильно, що аж кісточки побіліли.

Стас не зводив з неї пильного погляду. Це був той самий погляд про який говорять: не потрібно зайвих слів, щоб все зрозуміти.

- Я хочу поцілувати тебе. Ти дозволиш? – Шепіт Стаса звучав дуже голосно в вуличній темряві. – Чи думки про Антона до сих пір тебе не відпускають?

- Антон зник з мого життя, - теж відповіла пошепки вона.

- Тоді чого ти чекаєш? Злишся на мене? Можеш злитися скільки влізе, я все рівно не залишу тебе в спокої. Ти моя.

Катерина важко видихнула повітря. Почути ці слова було дуже приємно. Але Антон не виходив у неї з голови. А якщо він дійсно повернеться в місто, а якщо зателефонує до неї, чи приїде прямо додому, то що тоді? Зараз вона може зробити невиправну помилку відповівши на почуття Стаса взаємністю. Але вона сама цього хотіла. Вона справді хотіла.

Не чекаючи доки Стас зробить перший крок сам, вона обхопила його обличчя долонями і припала до його губ в шаленому поцілунку. Він відповів миттєво, жадібно цілуючи її солодкі губи, ніби востаннє.

Антон завмер. Він недовірливим поглядом спостерігав за тим, що діялося на його очах. Брюнет розумів, що потрібно було втрутитися, але не поворухнувся. Катя була права, він занадто надовго зник і не давав про себе знати. Вона весь час чекала, а від нього не було ні єдиної вісточки. Звичайно вона мала жити власним життям. Вона мала на це право і Антон це добре розумів.