Розділ 16

Дійшовши до роздоріжжя, Катя попрощалася з Дариною і пішла по своїй вулиці додому. Нічого не пророкувало біди і хмари над будинком були вечірні та навіювали спокій. Пройшовши пустою вулицею до своєї хвіртки, Катерина ступила до двору.

В будинку було абсолютно тихо, коли вона зайшла до середини. Оксану Катерина знайшла на кухні, мовчазну та чимось перелякану. Вона дивилася в одну точку на протилежній стіні, не моргала та обхопила пальцями чорну чашку з кавою.

- Мамо, все добре? – Насупивши брови, запитала Катя, зупинившись в дверях та тримаючись за одвірок.

Оксана не відреагувала.

- Мам! – Підвищила голос Катерина і Оксана підстрибнула на місці, перекинула чашку з кавою та швидко поставила її на стіл.

- Ти вдома, - полегшено зітхнула вона. – Чому ти кричиш на мене?

- Я не кричу, я намагаюся привернути твою увагу, - заперечила Катя.

- Чим привернути, криком?

Катерина декілька разів здивовано моргнула. Поведінка Оксани була дивною, вона явно щось приховувала, але Катерина розуміла, що розпитувати матір про це марна трата часу.

- Я напевне…піду до себе, - повільно вимовила Катя та розвернувшись зупинилась, бо почула в спину наступне:

- Не варто, але так буде краще. Можливо…

Повільно розвернувшись до Оксани на п’ятах, Катерина примружилася.

- Мамо, що відбувається?

- А щось відбувається? – Підняла голову від чашки з кавою вона.

Катерина підняла обличчя до стелі та шумно видихнула повітря.

- Я не знаю в чому справа, але мені не подобається твоя поведінка мамо!

- Чому? – Щире здивування маленької дитини промайнуло в голосі Оксани.

- Ти поводиш себе не так, як завжди!

- Не розумію про що ти, - сердито відмахнулася Оксана від доньки та прийнялася знову вдивлятися перед собою.

Не стримавши нервового сміху, Катя хитнула головою.

- Неймовірно, просто неймовірно, - зовсім тихо сказала вона і розвернулася щоб покинути кухню.

Підіймаючись сходами, вона перераховувала в своїх думках всі лайливі слова котрі тільки знала, а ступивши на підлогу другого поверху, зупинилася.

«Дивно», - пронеслося в її голові.

Вона точно пам’ятала, як зачиняла двері власної кімнати, коли покидала будинок щоб піти на роботу. Чи їй тільки здавалося, що вона їх зачиняла? Ні, точно закрила.

Дівчина оглянулася в сторону першого поверху, поглянула туди, де з кухні на підлогу коридору падало сяйво ввімкненої люстри.

Ну звичайно, мама заходила в її кімнату без дозволу. Хто б сумнівався.

Невдоволено тряхнувши рудим волоссям, вона швидко попрямувала до дверей, зайшла у кімнату, ввімкнула світло та скинувши через голову футболку, голосно заволала в голос, коли поглянула у дзеркало.

На її ліжку лежав, як на своєму власному, Стас. Одну ногу він поклав на іншу, а руки склав за головою. Все це Катерина чудово побачила в дзеркальному відображенні, тому стрімко розвернулася до Стаса обличчям. Його серйозний вигляд змінила широка посмішка, яка швидше була схожа на вишкір ніж на привітну посмішку.

- Чудово виглядаєш моя руда принцесо, - шовковим низьким тоном протягнув він.

Катя перелякано кинула на себе погляд, підхопила з підлоги футболку та прикрила нею груди.

- Можеш не ховатися, я вже й так все, що міг роздивився, - повільно вимовляв він кожне слово.

- Стас! – Вигукнула Катя.

Тепер їй було зрозуміло чому мама так дивно себе поводила. Вся справа в непрошеному гостеві, який розлігся на її ліжку.

- Слухаю кохана, - куточки його губ піднялися в допитливій посмішці.

- Яка я тобі!.. Не смій називати мене так! – Закричала вона.

- Як? Скажи це! Як мені не потрібно тебе називати? – Він сів на ліжку та схрестив ноги в позу «лотаса».

- Якого чорта ти тут забув?! Що ти робиш в моїй кімнаті?!

- Миритися прийшов, чи не ясно? – Спокійно відповів Стас. – Я повів себе дуже недоречно.

- Недоречно? – Страшно просичала Катерина. – Ти повибивав нам всі вікна!

- Не всі! – Зауважив він. – І до того ж, я оплатив нанесену шкоду.

- Ха! – Катя підлетіла до шафи, різким ривком відчинила шухляду та діставши звідти гроші, що залишилися після покупки вікон, підійшла до Стаса. – Візьми. Забирай решту і забирайся геть сам!

Вона кинула в нього грішми та схрестивши руки на грудях, дивилася на нього поглядом переможця.

Стас сидів незворушно, а його красивих губ доторкнулася ледь помітна посмішка. Він різко підняв на Катерину погляд від грошей. Саме цей вираз обличчя перелякав її сильніше ніж сам факт присутності цієї людини в її будинку.

- Мені не потрібні ці гроші Катю. Залиш їх собі.

- Вони твої, - вона стояла напроти нього та дивилася в сторону.

- Це компенсація. Я винен і я повинен виправити ситуацію. Тобі ці гроші більш потрібні, ніж мені. Купи собі щось, чи матері віддай.

- Мама як раз сказала щоб я залишок повернула тобі, - серйозно проговорила вона.

Стас хмикнув.

- Ти звучиш занадто смішно і твоя матір також. Я ще не бачив жодної людини, котра просто так відмовиться від халявних грошей.

***

Антон зупинив машину поряд з двором Катерини. На вулицю вже повністю опустилися сутінки. Заглушивши двигун, він розслаблено видихнув та поглянув на її паркан та вікна будинку в яких горіло світло.

Як довго він чекав цієї зустрічі, так довго, що навіть втомився чекати.

Відчинивши дверцята, Антон виліз на вулицю з авто, свіже повітря почало пробиратися під легку спортивну куртку чорного кольору. Червоні полоски на його спортивних штанях візуально робили його вищим ніж він був насправді. Підпалив сигарету та повільно попрямував до воріт.

Зупинившись посеред дороги, він уважно поглянув на вікна другого поверху, туди де була кімната Катерини. У вікнах горіло яскраве світло. Через декілька секунд у вікнах промайнула тінь. Антон посміхнувся. Він був впевнений, що силует належав тільки одній дівчині. Але наступної миті його усмішка повільно зникла. Поряд із силуетом Катерини, з’явилася ще чиясь тінь. Антон був на всі 100 відсотків впевнений, що тінь була чоловічою.