Розділ 9

Поведінка Микити здавалася їй недоречною. Як він взагалі може себе так поводити? Повторяючи в своїй голові всі лайливі слова, які вона тільки знала, Катя швидким кроком прямувала додому. Але біля хвіртки різко зупинилася. Прокляття! Вона забула куплений товар у Микити в машині. Від безвиході їй хотілося закричати в голос, тому що телефонувати до нього бажання зовсім не було. Поряд почувся тихий звук шин і дівчина обернулася. Так, легкий на згадці.

Авто Микити зупинилося поряд із нею і хлопець виліз на вулицю.

- Ти забула… - Почав він, але Катя швидко його перебила.

- Пакет з продуктами, - закінчила за нього фразу.

- Вибач мене Катю.

- Не треба! З мене досить твого дружнього спілкування Микито. Ти образив мене, дякую за це. Тому більше не підходь до мене.

Вона забрала пакет із його рук та зникла за хвірткою свого двору.

***

Близився вечір і Катерина з жахом на обличчі спостерігала за годинником котрий показував 18:15. Стас скоро повинен був приїхати за нею, а вона сиділа у себе в кімнаті в домашньому одязі. Насправді Катя нікуди не збиралася, вона не хотіла йти з цим хлопцем на побачення.

За вікном почувся шум авто і вона стрімко в два кроки опинилася поряд з підвіконням, але виглянувши на вулицю полегшено зітхнула. Чийсь незнайомий автомобіль поїхав далі по вулиці, але йому назустріч прямувала машина Стаса.

Серце Катерини зробило шалений стрибок і вона поривом вітру вилетвши з кімнати, спустилась сходами на перший поверх.

- Мамо!

- Я на кухні Катю, - почувся голос Оксани.

Катерина забігла в кімнату та підбігла до вікна. Стас зупинив авто поряд з її парканом і вийшов із машини. Вона бачила, як він зачиняє дверки.

- В чому справа? – Оксана теж підійшла та виглянула у вікно.

- Він зараз постукає в наші двері. Скажи йому, що я погано себе почуваю, мені не здоровиться, - швидко, але майже пошепки заговорила Катерина.

Оксана декілька секунд незрозуміло дивилася на доньку, потім поглянула у вікно і знову зустрілася очима з Катею.

- В чому справа? Хто цей хлопець? Антон?

- Ні, аби це був Антон, я б не просила тебе про таку послугу.

Їхню розмову перервав стійкий стукіт у двері і Катерина завмерши на місці, повільно обернулася в бік коридору.

- Просто зроби це, благаю, - мовила вона до Оксани. – Я люблю тебе, - поцілувала маму в щоку і безшумним, обережним кроком подалася сходами у свою кімнату.

Оксана тяжко зітхнула, скинула рушник з плеча, кинувши його на стілець і розправивши плечі, повагом пішла відчинити двері.

Стас стояв обличчям до дверей і коли ті відчинилися, він підняв свій погляд.

- Доброго вечора, - привітно мовив він, а на його губах заграла привітна, дещо легковажна посмішка людини, котра на всіх дивиться з висоти свого великого статусу.

- Привіт, - Оксана зробила таким здивований вигляд, що навіть сама злякалася, що Стас її розкусить і зрозуміє в чому справа. – Чим можу допомогти?

- Мене звати Стас. Я приїхав до Каті, у нас з нею сьогодні призначене побачення, - скалив зуби в усмішці він.

Оксана підкинула брови вгору. На цей раз здивування на її обличчі було справжнім.

- Побачення? Вона не говорила, що сьогодні з кимось повинна зустрітися, до того ж, нічого не вийде хлопче, вибач.

- Чому ви так говорите? – Посмішка зникла і тепер він насупив чорні брови.

- Катя погано себе почуває. Вона весь день проводить в своїй кімнаті, навіть на телефонні дзвінки подруг не хоче відповідати. Давай ти зустрінешся з нею іншим разом.

Оксана спробувала зачинити двері, але важка долоня Стаса вперлася в дерев’яну поверхню. Безуспішно посмикавши двері, Оксана здалась.

- Я хочу побачити її. Дозвольте я зайду.

Він зробив крок вперед, але Оксана заступила йому дорогу.

- Не думаю, що це гарна ідея. Я також вважаю, що тобі не сподобається той факт, що я можу викликати поліцію. Сказано ні, значить ні! Іншим разом зустрінетесь, Катя дійсно погано себе почуває і якщо вона для тебе хоча б щось значить, ти зараз же покинеш територію мого будинку і повернешся іншим разом, - сталевим тоном мовила вона, поставивши руку собі на талію.

Очі Стаса дещо примружились, він не довіряв їй і Оксана це помітила.

- Ви праві, Катя багато для мене значить, тому я хочу щоб ви впустили мене у ваш будинок, я просто хочу побачити її, після цього я зразу зникну, можете не сумніватися в цьому. Мені потрібно лише пересвідчитися, що з нею все добре і що… - Він на мить замовк, його очі заблищали пекельними вогнями. - …Що вона не бреше мені. Тому що я вважаю, що Катерина попросила вас вийти до мене та поговорити замісто неї, бо сама не хоче цього робити.

Оксана усміхнулася саркастично та підняла підборіддя вгору.

- В такому разі, ти повинен зробити власні висновки. Чому саме вона не хоче тебе бачити, - не запитуючи, а стверджувально мовила вона. – У Каті є причини ненавидіти тебе?

Стас криво посміхнувся.

- Значить вона не хворіє, - уникаючи відповіді на запитання, стверджувально мовив він.

- Вона справді погано себе почуває, повір мені, - Оксана намагалася звучати максимально переконливо. – Вам краще поговорити іншим разом.

- Добре, - різко мовив він. – Передавайте Каті від мене палкий привіт. І скажіть, що я повернусь іншим разом.

Після цих слів він швидко покинув територію двору, сів до авто та поїхав геть. Оксана проводжала поглядом його машину, ніби боялася, що він може знову повернутися.

- Він поїхав?

Почувся за спиною голос Каті і Оксана зачинивши вхідні двері, розвернулася до неї.

- Поїхав, - стверджувально хитнула головою вона. – Давно ти тут сидиш?

- Майже з самого початку. Я чула все, - мовила Катя і підвелася зі сходів на яких сиділа.

- Ти чула все? Добре. Значить мені не доведеться переказувати тобі нашу розмову, - полегшено, але з чуттєвим невдоволення в голосі мовила Оксана.