Розділ 7

О 15:00 почали сходитися дівчата і зала наповнилася веселим гоміном та сміхом.

- Доброго дня дівчата! – Голосно привіталася Катя.

- Доброго дня, - почула у відповідь.

Заняття проходили за звичайним планом: розминка, розтяжка, а потім танцювальні рухи під ритмічну музику.

Хтось щосили затарабанив у скло і Катерину підкинуло на місці, дівчата теж повернулися на стійкий стукіт. Але Катя розслаблено усміхнулась і вперла руки в боки.

По ту сторону скла було четверо хлопців років 14-15, вони посміхалися та махали дівчатам руками.

- Так, я зараз розберуся, - Катя попрямувала до виходу, але одна з дівчат зупинила її:

- Катерино Миколаївно там мій хлопець, не сердьтися на нього.

- Справді? Не буду. – Усміхнено мовила Катя, але все-таки вийшла на вулицю.

Хлопці не знаючи чого очікувати від вчительки танців, завмерли на місці.

- Так хлопці, погралися і досить. Годі відволікати мені дівчат. Давайте, геть звідси, - серйозно мовила вона.

- Вибачте, ми не хотіли заважати. Там Ірина, я хотів би… - Подав голос один із них, а потім нерішуче поглянув на своїх трьох друзів і додав, - ми хотіли б подивитися. Можна ми зайдемо до приміщення? Обіцяємо вести себе тихо.

Катя зрозуміла, що говорив хлопець тієї самої Ірини Григоренко, котра просила не сердитися на її обранця.

Вперши руки в боки, вона посміхнулася.

- Добре, але ведіть себе тихо. Якщо помічу щось не те, повилітаєте геть, зрозуміли?

- Так, так, ми будемо тихіше води і нижче трави, обіцяємо!

- Давайте, заходьте, - Катя відчинила перед ними двері і четвірка дружно прослизнула до середини приміщення.

Оглянувши вулицю, Катя здивовано підняла брови. Дивно, Стаса ніде не було. Можливо він просто зайнятий, у нього теж є свої справи. Гіркота і радість перемішалися в єдине ціле і осіли комом у шлунку.

Штовхнувши двері, вона зайшла до середини.

***

Дарина наносила на повіки чорний макіяж, але весь час залишалася невдоволеною, тому що темної чорноти на її очах здавалося їй замало, от вона і проводила кісточкою знову і знову, достигаючи потрібного результату.

- Темніше ночі, повинно бути саме так, - тихо мовила вона сама до себе, оцінюючи результати власної праці.

Будемо відверті, Дарина ніколи не славилася вмінням наносити гарний макіяж, Тетяна давала їй багато уроків та різних порад, як вигідно підкреслити свою зовнішність, але Дарина була поганою ученицею.

***

- Господи Дарино, ти ж ведеш блоги про косметику, у тебе власний магазин, а зробити собі чарівний макіяж ти не можеш! Як таке може бути? Ти зовсім не вмієш фарбуватися, - Тетяна наносила кісточкою блиск на свої губи та оцінюючи поглянувши в дзеркало, обернулася до Дарини. – Не ображайся, просто дуже дивно, що ти не профі в цій справі.

Дарина насупившись сиділа в кріслі закотивши очі під лоба.

- Не всі мають змогу бути Барбі, як ти.

- До чого тут це? Навчитися може кожний Дарино, варто тільки захотіти, а ти не хочеш, - зауважила Тетяна, повернулася до дзеркала і продовжила наносити макіяж.

Ідеальні рожеві губи подруги, що викликали заздрість, застрягли в свідомості Дарини.

***

Ще раз поглянувши на себе у дзеркало, вона підстрибнула від телефонного дзвінка.

- Макс, - широко посміхнулась вона, ніби він її зараз бачить.

- Я біля твого дому чекаю в машині, виходь.

- Почекай ще декілька хвилин і я вся твоя, з голови до ніг, - вона грайливо закусила нижню губу.

З динаміку донісся його тихий сміх.

- Я чекаю на тебе.

Швидко одягнувши на себе коротку шкіряну спідницю чорного кольору, котра ледь налізла на її сідниці, Дарина ще раз оглянула себе в дзеркало, підморгнула та пішла на вихід.

- Привіт, - вона вихрем залетіла до авто та накинулась на Максима з поцілунками. – Скучив за мною?

- Ще не встиг.

- Он воно як! – Дарина жартівливо вперла руки в боки, зображуючи обурення.

Максим посміхнувся.

- Куди хочеш поїхати? – Запитав він заводячи двигун.

- Хтось обіцяв мені коштовну прикрасу… - Вона витягла губи в трубочку та відвела очі в сторону.

- А я думав, що ти забула про це, - тепер він заглушив двигун і випростався на сидінні.

- І не мрій! – Вигукнула вона схрестивши руки на грудях.

Макс нахилився та відкрив бардачок.

- Хотів зробити це трохи пізніше, але я так розумію, що ти не бажаєш більше чекати.

Він дістав прямокутну червону коробочку і вручив її Дарині. Очі дівчини аж блискавками заграли від хорошого передчуття і вона склавши долоні ніби в молитві та закусивши губу, схопила коробочку.

- Можна відкривати? – Запитала кинувши на нього швидкий погляд.

Макс тільки невизначено повів плечем.

Дарина запищала від радощів і заглянула до середини. Зараз губи Дарини нагадували букву «о», вона підняла на Максима щасливі очі.

- Браслееет, - протягла вона, тримаючи в руках золоту прикрасу із дорогоцінним камінням.

На бірці вона змогла прочитати слово «діаманти».

- О господи, Максе! Дякую! – Вона повисла на його шиї, розціловуючи в обличчя.

- Для тебе будь-що, - усміхнувся він, взяв браслет у руки та допоміг Дарині одягнути його.

Вона не вірячи власним очам дивилася на свою руку, ніби Макс подарував їй не оригінал, а підробку. Окрилена щастям, Дарина розуміла, що від своєї нахабності скоро може сама ж і подавитися, бо занадто багато витягувала грошей зі свого хлопця. Чому вона так поводила себе, Дарина не знала, але якщо іншим дівчатам дозволено останні штани знімати зі свого обранця, то чому їй це заборонено?

- Поїхали в центр міста, я хочу повеселитися, - задоволено віддала приказ вона.

Автомобіль в ту ж мить рушив з місця і Дарина опустивши скло, вилізла з вікна та голосно заволала. Максим поглянувши на неї, поклав руку на її стегно про всяк випадок щоб вона не випала з машини і осудливо похитавши головою, розсміявся.