Розділ 4

Руки дівчини тремтіли так, що мобільний в будь-яку секунду міг випасти з її рук. Зелена кнопка і вона приклала телефон до вуха.

- Алло, - збиваючи власне дихання вимовила Катя.

- Катерина Миколаївна?

Зі слухавки почувся стурбований жіночий голос. Катя насупила брови, розчарування хвилею цунамі нанесло по ній невиправний збиток.

- Так. Хто говорить?

- Вибачте, що так пізно, я мама Світлани Димкової.

Катя декілька разів моргнула очима, проганяючи пелену сліз, що погрожувала намочити щоки просто зараз.

- Доброго вечора. Чим я можу бути корисна? – Руда шморкнула носом, одна сльоза все-таки скотилась по щоці і вона швидко змахнула її долонею.

- Лікар заборонив Свєті займатися танцями 3 неділі. Я хотіла повідомити вам про те, що її довго не буде на заняттях.

- Дякую, що зателефонували. Як у Світлани справи? – Проявляючи ввічливість поцікавилась Катерина.

- Не дуже добре. Вона практично не стає на ногу, але скоро все налагодиться. У її віці травми заживають дуже швидко, - з динаміку донісся сумний сміх жінки.

- Ну, тоді нехай одужує і через 3 тижні, я чекаю її на заняттях.

- Дякую вам. На все добре Катерино Миколаївно.

- До побачення.

Екран мобільного став чорним, а Катерина все продовжувала мовчки вдивлятися в сенсор дисплею. В темному дзеркалі вона бачила відображення свого засмученого обличчя. Вона помилилася. Антон не подзвонив і навряд чи подзвонить. Не хотілося вірити в те, що Дарина могла виявитися правою і Антон дійсно забув її. Серце болюче стиснуло в тиски і вона прикривши очі, відкрила. В темряві телефону вона помітила, що Оксана відкрила холодильник.

- Хто телефонував? – Запитала вона, дістаючи листя салату, помідори і викладаючи їх на столі.

Поклавши телефон на стільницю, Катя склала руки на колінах.

- Мама однієї з моїх учениць. Дівчина отримала травму ноги на сьогоднішньому уроці. От вона і зателефонувала щоб повідомити, що Свєта зараз не зможе займатися танцями.

- Який жах, - мовила Оксана. – Хоч нічого серйозного?

- Розтяжіння, - байдужим тоном мовила Катя, дивлячись в одну точку.

- Бідна дівчинка, - нарізаючи овочі стурбовано сказала Оксана, відправляючи в блакитну салатну миску дольки помідора чері.

- Розтяжіння не смертельне, набагато гірше було б, аби вона зламала ногу, - отрута полилася з уст Катерини і Оксана помітила різку зміну в настрої доньки.

- Чому ти така зла?

- Тому що я чекала дзвінка від іншої людини. Я так надіялася… - Вона різко змовкла.

Оксана зітхнула, відкладаючи ножа в сторону.

- Дай відгадаю: ти надіялась, що телефонує…

- Антон, - замість матері закінчила Катя. – Я чекаю настільки довго, що вже просто немає сил. Я відчуваю втому від постійного очікування. Те, що він не дає про себе знати – ранить мене. Невже не можна взяти, подзвонити чи прислати повідомлення: «Катю у мене все гараз! Я в безпеці, живий здоровий?»

- Можливо Антон просто зайнятий. Куди він поїхав? Десь працювати? За кордон?

Катерина мовчала.

- Аби ж я тільки уявляла, де він може бути. Чоловіки такі безсовісні, зла на них не вистачає. Завжди задавала собі одне єдине питання: «Невже так важко залишити хоч якусь вісточку?». Чому я повинна постійно переживати за нього, думати де він, що з ним? Набридло. – Останнє слово Катя вимовила майже беззвучно.

Вона піднялася зі стільця, взяла ще тепле печиво та відкусила шматочок.

- Ну як? – Поцікавилась Оксана, спостерігаючи за нею.

- Смакота.

***

Піднявшись сходами у свою кімнату, Катерина ввімкнула світло, ваза з трояндою була в її руках. Торкаючись пальцями до бархатистих, червоних пелюсток, вона повільним кроком підійшла до вікна та відкривши штору, поставила вазу на підвіконня.

Ліхтарі на вулиці знову не горіли – невиправна проблема Катиного району. У двері постукали і без запрошення Оксана зайшла до кімнати.

- Я принесла тобі ще печива та гарячого какао.

- Не пам’ятаю, коли в останнє пила какао, дякую мамо, - усміхнулася вона. – Ліхтарі знову не горять, - Катерина поглянула у вікно та закрила штору.

Поставивши печиво та паруючий напій на тумбочку біля ліжка, Оксана підійшла до вікна та заклопотано визирнула крізь штору.

- Я думаю, що нашому місту просто потрібен новий мер. З приходом нової влади все може змінитися на краще, - голос Оксани прозвучав з надією.

- Або на гірше, - наморщила губи Катерина і Оксана глянула на доньку.

- Або на гірше, - констатуючи підтвердила вона. – Нам кожного разу обіцяють виправити непорозуміння зі світлом, так до сих пір і чекаємо, - усміхнулася Оксана. – Нічого, так романтичніше.

- Авжеж, романтикою аж в носі ріже, - розсміялася Катя.

***

Після теплої ванни, Катя підійшла до дзеркала, взяла з трюмо гребінця та провела ним по всій довжині рудих пасм, після чого одягла нічну сорочку вишневого кольору та відкинула ковдру в сторону готуючись до сну. Щось не давало їй спокою, від чого вона не могла відразу лягти в ліжко та провалитися в блаженний сон.

Буквально змусивши себе залізти під ковдру, вона зручно вмостилася на подушці та прикрила очі. Неспокійне відчуття камнем залягло в рудній клітці і щосили давило на легені. Катя відкрила очі, сіла і кинула погляд у вікно. Повний місяць давав гарне освітлення і Катерина поплелася до вікна щоб поглянути на вулицю.

Оксана називала такий місяць в небі «місяцем вовка». Це коли в нічних небесах світив повний місяць і було багато хмар, які ніби хтось недбало розірвав. Деякі з таких хмар трохи прикривали собою нічне небесне світило, тим самим створюючи зловіщю, але чарівну атмосферу.

Погляд дівчини впав на дорогу. В поганому освітленні вона помітила, як від паркану біля її воріт відділився чийсь високий силует і неспішно пройшов у напрямку автомобіля, що був припаркований поряд. Через хвилину машина незнайомця повільно поїхала далі по вулиці.