Нічний поцілунок

Розділ 1

«І доки ти будеш в моєму серці,

моє кохання житиме вічно…»

 

- …Не знаю, що мені тепер робити. Все склалося, як можна гірше для мене. Я більше не відчуваю підтримки власного розуму. В моїй свідомості я ходжу без цілі в темряві та натикаюсь на невидимі стіни. Я шукаю двері, але не можу їх знайти… Виходу просто нема, його не існує.

- Вихід є завжди, із будь-якої ситуації.

- Який? Повернутися в Мену і сісти за грати? Ні, я не можу цього зробити.

- На даний момент, самим головним являється те, що ти розкаявся. Ти повністю признаєш свою вину та розумієш, що накоїв. Набагато гірше, коли людина скоїть злочин і продовжує думати, що робить правильно. Антоне ти робиш успіхи, а значить - ми не витрачаємо час даремно - терапія працює.

Антон кинув важкий погляд з-під лоба на чоловіка напроти себе, який сидів в кріслі закинувши одну ногу на іншу, уважно оглянув коричневі лаковані туфлі, сірий діловий костюм та коричневу краватку і знову впершись очима в його обличчя, мовив:

- Ви дійсно думаєте, що терапія може допомогти серійному вбивці? – Голос Антона прозвучав тихо та зловіще.

- Якщо ти не віриш в ефективність нашої терапії – тоді чому ти тут?

Брюнет протяжно видихнув повітря, відкинув голову на спинку крісла та став свердлити поглядом стелю.

- Чудове запитання докторе. І справді… Чому я тут?

- Ти тут, тому що тобі потрібна допомога, - замість Антона дав відповідь терапевт.

- Ви знаєте, що відчуває вбивця? – Антон дещо ривком випрямився та схилившись, поклав лікті на коліна сціпивши пальці рук в замок. – Ейфорія, що дає несперпний вогонь задоволення не зрівняється в своїй дії із самим сильним наркотиком. Адреналін в крові вирує такої сили, що хочеться гори звернути та кричати від насолоди. Садизм… Я нічого не можу вдіяти зі своїми поривами, зі своїм бажанням вбивати. Так що, докторе, ви знаєте, як це?

- Я не знаю, що ти відчуваєш, але я можу тільки здогадуватися.

- Але ж ви терапевт. Якщо ви не знаєте на власній шкурі, що я відчуваю, тоді яким дивом ви можете мені допомогти? Навіщо ви вибрали таку професію?

- Антоне, всі роблять помилки в своєму житті і ти не виключення із правила. В кожної людини є світла та темна сторона із якою ми вступаємо в безкінечну війну кожного дня. – Явно проігнорувавши запитання хлопця мовив він.

- Говорячи про темну сторону… - Антон знову відкинувся на спинку крісла та звузивши очі, не зводив погляду з терапевта. - …Вам ніколи не хотілося пролити чужу кров?

- Я не повинен відповідати на твої запитання. Лікар тут я, а ти лише мій пацієнт, тому не дозволяй собі перетинати рамки дозволеного.

- І все-таки? – Антон криво посміхнувся, смикнувши куточком губи.

- Ні, подібні бажання ніколи не виникали в моїй свідомості, - серйозно відповів терапевт.

Антон задумливо обвів поглядом вже такий звичний кабінет психотерапевта Генадія Петровича, який став йому майже другим домом. Вперше він потрапив сюди завдяки своєму товаришу Андрію, який допомагав йому переховуватися та в вирішенні справ з документами і відбитками пальців. Андрій запевняв, що Генадій кращий в своїй справі і що він точно допоможе йому віднайти спокій в своїй душі. 

Генадій Петрович займався психотерапією більше 30-ти років і працював він саме з «проблемними» пацієнтами вроді Антона. До нього зверталися вбивці, психопати, рецидивісти та ті хто раніше відбували покарання за гратами. Генадій завжди вмів тримати язика за зубами, тому клієнтів у нього було хоч відбавляй, а розклад візитів розписаний на декілька місяців наперед.

Погляд Антона зачепився за чорно-білу картину на стіні. То був фотознімок на якому було зображено багатоповерхівку. В кабінеті Генадія всі картини були схожі: чорно-білі багатоповерхові будинки на 8-ми картинах в цьому триклятому кабінеті.

- У вас всі картини чорно-білі, - подав голос хлопець. – Поб’юсь об заклад, що ви віднайшли себе у цій сфері тільки тому, що в дитинстві пережили якісь проблеми.

- Корінь майже всіх проблем проростає з нашого дитинства. Це не новина, - мовив Генадій.

Антон підвівся з крісла та пройшов до вікна.

- Мені весь час здавалося, що виходу немає… - Хлопець завмер ніби статуя.

- Скажи мені Антоне: що дає тобі стимул жити?

На обличчі хлопця розквітла слабка посмішка і терапевт помітив її.

- Кохання, - розтягуючи кожну букву дав відповідь брюнет.

- Хто вона?

- Її звати Катя.

- Розкажи мені про неї.

- Вона дуже хороша дівчина зі світлою душею, - просто відповів брюнет, різко розвернувся та так і завмер. – Здається ви праві: «вихід є завжди».

За долю секунди опинившись біля виходу, Антон гепнув дверима, покидаючи кабінет психотерапевта.

***

Весна завжди пахла свіжістю молодої зелені та запахами квітів, але цей період пройшов. Тепер від квітня місяця залишилися тільки приємні аромати фіалок та плодових дерев у спогадах Катерини. Дні пролітали дуже швидко і от, на вулиці 22 травня: тепло, сонячне небо та зелень, котра набула темний трав’янистий колір. Діло йшло до літа, хоча Дарина з усією впевненістю, сміливо заявляла, що літо вже настало.

Подумки Катя завжди поверталася до зими… Сльози відчаю вже не лилися з її очей, але вона так і не змогла змиритися з тим, що сталося. Подруги намагалися менше підіймати тему «Антона», адже бачили, наскільки важко Катерина переживала ті події. Тому підтримували її, як могли.

Після від’їзду до Швейцарії, Тетяна з Дмитром часто телефонували до Каті по відео зв’язку. Білявка ніколи не забувала про свою руду подругу, як і Дарина, котра хоч і поринула з усією головою в романтичні стосунки з Максимом, але на те щоб поговорити чи зустрітися з Катею завжди знаходила час.

Стосовно Микити… Там все було набагато важче. Після всіх подій, він зібрав свої речі та поїхав з сім’єю на довготривалі канікули в незрозумілому напрямку. Про це Катя дізналася від своєї матері, котра одного прекрасного дня зайшла до неї в кімнату та повідомила, що Микита поїхав на цілий місяць з міста. Але пройшло набагато більше часу, його канікули затяглися та перевищили всі терміни. Катерині було байдуже чому він не повертається, після всього, що він накоїв – йому немає прощення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше