9 розділ

9 розділ

Ліна.

 Я металася по кімнаті, збираючи речі в сумку. Ми вирішили просто забратись звідси. Це і було нашим планом. Кожен предмет, що потрапляв мені під руку, сповнювався спогадами — дитячі малюнки, старі книги, улюблені светри. Все це було частиною життя, яке я залишала позаду. Кожен крок нагадував мені про те, як все змінилося.

 Я зупинилася на мить, глянувши на стіну, де висіли фотографії моїх батьків і дядька. Їх усміхнені обличчя дивилися на мене з тих часів, коли життя здавалося простим. Тепер я відчувала, як серце стискається, думаючи про те, що могла їх втратити через те, що сталося.

 Глибоко зітхнувши, я знову взялася до справи. Я не могла залишатися тут. Це місто перетворилося на місце страху, де я більше не відчувала себе в безпеці. Поїздка в Америку стала єдиним виходом. Я хотіла знайти новий старт, нове життя, подалі від вампірів і тіней минулого.

 У мене залишалося всього кілька годин до від’їзду, але думки про Арло знову і знову поверталися. Я намагалася їх відганяти, але його усмішка, його темний погляд не покидали мене. Чи була я готова залишити все це позаду?

 Зупинившись біля вікна, я дивилася на знайомі вулиці. Усе, що колись здавалося рідним, тепер нагадувало мені про небезпеку. Я згадала, як бігла від Арло, відчуваючи, що все закінчується. Це було важке прощання, але я знала, що повинна взяти на себе цю відповідальність — за своє життя і своє майбутнє.

Врешті-решт, я поклала останні речі в сумку, закрила її і знову поглянула на фотографії. — Я зроблю все, щоб знайти спокій, — прошептала я, намагаючись втішити себе.

 Відчуваючи, як сльози навертаються на очі, я вийшла з кімнати, закриваючи двері, залишаючи позаду все, що знала. Ця нова подорож могла бути початком чогось іншого, і в глибині душі я сподівалася на краще.

 Я була готова вирушити в Америку, знову знайти себе в світі, де немає вампірів, де можна відчувати безпеку і спокій. Зміни — це частина життя, і тепер я була готова прийняти їх.

  Я приїхала в Америку з надією на новий початок. Перше, що я зробила, — почала писати. Книги стали моїм способом впоратися з усім, що сталося в минулому. Я писала про містичні світи, про стосунки, які могли б бути, про відвагу і втечу. Мої романи швидко знайшли своїх читачів, і я отримувала все більше захоплених відгуків. Це дало мені відчуття мети, чого мені так не вистачало. Я повернулась додому. Думавши, що поїду в Румунію на пару років я зробила велику помилку. Тому знайшла нову роботу та житло.

 Я знайшла роботу офіціанткою в маленькому кафе в центрі міста. Це було зовсім не те, чого я очікувала, але мені подобалася атмосфера — легка музика, запах свіжої кави, розмови відвідувачів. Спочатку було важко звикнути до напружених годин і постійного руху, але з часом я знайшла в цьому задоволення. Мені подобалося спостерігати за людьми, їхніми історіями та мріями.

 За час, що минув, вампіри, з якими я зіткнулася раніше, здавалися лише тінню. Після мого від'їзду в місті почав панувати спокій, і я відчула, що змогла відновити своє життя. Здавалось, що все найгірше залишилося позаду. Я мріяла про нові книги, нові знайомства і безпечне майбутнє.

 Але одного вечора, повертаючись додому після роботи, я проходила через темний провулок. Вулиці, освітлені місячним світлом, здавалися мені такими знайомими, але одночасно настільки чужими. Коли я йшла, раптом помітила силует. Серце затрималося в грудях, і я зупинилася, почуваючи, як страх знову проникає в мою свідомість.

Я підняла голову і глянула на фігуру. Вона була знайомою. Кров застигає в жилах, коли я зрозуміла — це він. Мій нічний переслідувач повернувся. Арло. Його темний силует знову стояв переді мною, і в його очах горіло те ж саме полум’я, що я бачила раніше.

 Я відчула, як адреналін знову заповнює мої вени. Він знайшов мене, і тепер у мені боролися страх і спогади про те, що було. Я знала, що повинна діяти. Чи зможу я знову втекти від нього? Чи зможу я захистити себе, якщо він знову стане загрозою? Я збирала сили, готова до боротьби, хоча й розуміла, що тепер я не могла просто так зникнути з його поля зору.