8 розділ

8 розділ

Ліна

День перший

 Я прокинулася в здавленій тиші, що панувала в моїй кімнаті. Час ніби зупинився, і я не могла пригадати, як мені вдалося заснути після всього того жаху. Кожен звук ззовні викликав тривогу — шурхіт вітру, кроки на вулиці, навіть віддалене гавкання собак змушували моє серце калатати.

 Я знала, що повинна встати, але ноги не слухалися. Чому я не можу просто зібратися з силами? Врешті-решт, я підвелася з ліжка і потягнулася до вікна. Все здавалося нормальним, але моя душа відчувала неприродну напругу. Я не могла вийти на вулицю, бо в думках знову поставав той жахливий момент, коли я зустрілася з вампіром.

 На кухні я спробувала зробити каву, але навіть її аромат не приносив втіхи. Я сіла за комп'ютер, намагаючись писати.

 Слова замість того, щоб литися, застрягали в горлі. Я поглянула на порожній екран, але думки не дозволяли мені зосередитися. Лише думка про те, що я не можу сказати друзям, на що я натрапила, гнітила мене.

 Сутінки знову спустилися, і я відчула, як страх повільно проникає в кожну клітину мого тіла.

 Вечір заповнився тінями, які, здавалося, шепотіли про небезпеку. Я запалила кілька свічок, намагаючись створити хоч трохи тепла в цій крижаній тиші. Я знала, що не можу залишатися в цьому стані, але думка про те, щоб вийти на вулицю, знову лякала.

День другий

 Наступного ранку я прокинулася з відчуттям, що ніч пройшла в мареві. Страх залишався зі мною, немов тінь. Я знову не могла змусити себе вийти з дому.

 Залишитися одній — це був єдиний спосіб відчути себе в безпеці, навіть якщо всередині панував хаос.

 Цього разу я намагалася знайти відповіді на свої запитання. Я сиділа за комп’ютером, переглядаючи статті про вампірів, про їхні звички і слабкості.

 Кожен рядок читався, як нова загроза. Я знала, що повинна бути обережною, але все ж сама думка про те, що я можу стати їхньою метою, змушувала мене відчувати безсилля.

 Увечері я знову запалила свічки. Темрява здавалася ще більш ворожою, і я вирішила, що більше не можу тікати від страху.

  Мені потрібно знайти спосіб захистити себе. Я зібрала кілька предметів: свічки, оцет, ніж — все, що могло стати у пригоді.

 Поки я сиділа на дивані, відчуваючи холодний подих страху, я намагалася писати. Але замість вигаданих історій, слова йшли про мене, про те, що сталося.

 Моя книга раптом перетворилася на спосіб дослідити мої переживання, навіть якщо я боялася, що хтось може прочитати це.

 Ці два дні стали для мене не просто випробуванням, а й уроком. Я навчилася шукати силу в собі, хоча й усвідомлювала, що тінь вампірів все ще нависала наді мною.

 Я не розповіла друзям, не хотіла їх турбувати, але всередині мене зрозуміла: я повинна бути готовою до всього. Я вирішила, що більше не буду жертвою. Тепер я борюся за своє життя.

 Я вже лежала в ліжку, намагаючись заглушити тривожні думки. Темрява кімнати обволікала мене, але навіть у цій тиші я відчувала, як страх знову підкрадається. Я закрила очі, сподіваючись, що сон нарешті прийде, але раптом розриваючий дзвінок телефону змусив мене стрибнути.

 Медді. Вона не дзвонила просто так. Я підняла слухавку, відчуваючи, як серце знову закалатало.

— Ліно, ти мене чуєш? — голос Медді звучав тривожно, і я відчула, як в груди заповнює холод.

— Так, що сталося? — я намагалася говорити спокійно, але всередині мене все зашкалювало.

— Нейту погано! — її слова спалахнули в моїй голові, немов удар блискавки. — Він… на нього напали.

 Я сіла на ліжку, не вірячи своїм вухам. — Як це сталося? Де ви?

— Ми були в парку, коли його… — вона глибоко вдихнула. Я чула, як її голос тремтить. — Я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається. Вони з'явилися, як тіні, і Нейт просто… він не зміг вирватися.

— Боже, Медді… — я відчула, як мороз по шкірі. — Що нам робити?

— Я не знаю. Я в паніці. Він у мене вдома, і я боюся, що вони можуть повернутися! Тобі потрібно швидко прийти!

— Я… я не можу. Я не знаю, чи безпечно виходити, — слова застрягли в горлі. Я думала про те, що сталося зі мною, про страх, який переслідував.

— Ліно, це не жарт! Нейт потребує допомоги! — вона вигукувала. — Я не можу сама впоратися. Ти знаєш, як це все страшно. Ти ж сама пережила…

 Її слова, наче холодна вода, освіжили мене. Я зрозуміла, що не можу залишитися в бездіяльності, поки мої друзі в небезпеці. Я була в жаху, але обов'язок до друзів переважав.

 — Добре, я прийду! Де ти? — я прокричала, відчуваючи, як у мені з'являється рішучість.

— Я чекаю на тебе. Швидко, Ліно! — її голос знову став тривожним. Я чула, як вона хапає повітря.

 Я кинула телефон на ліжко, спрямувавши всі свої сили на те, щоб зібратися. Зараз не було місця для страху. Я знала, що повинна бути сильною для Нейта і Медді. Хоча темрява знову наступала, я більше не могла залишатися в тіні

 Я вибігла з дому, серце билося так, що здавалося, зараз вискочить з грудей. Ніч була темною, але зірки пробивалися крізь хмари, неначе підказуючи, куди йти. Швидко крокуючи до парку, я відчувала, як страх знову охоплює мене, але думки про Нейта давали сили.

 Коли я нарешті досягла парку, побачила Арло, що стояв, стривожений, з загостреними рисами обличчя. Його погляд миттєво зустрівся з моїм.

— Ліна! — крикнув він, підходячи ближче. — Я чув про Нейта.  — його голос звучав тривожно, але намагався зберегти спокій.

— Я знаю! Медді дзвонила. Що сталося? Як це могло статися? — запитала я, відчуваючи, як всередині щось стискається.

— Ми просто сиділи, розмовляли, і раптом… — він глибоко вдихнув, ніби намагаючись заспокоїти себе. — Вони з’явилися. Просто як тіні, і Нейт не встиг навіть усвідомити, що відбувається.