7 розділ

7 розділ

Ліна

 Після того, як Медді поїхала, я залишилася сама в будинку. Відчуття самотності знову накрило мене, але я знала, що можу зайнятися чимось цікавим. Зітхнувши, я вирушила на кухню, щоб приготувати вечерю.

 Спершу відкрила холодильник і виявила, що у мене залишилося трохи овочів і паста. "Чому б не приготувати просту пасту з овочами?" — подумала я. Я швидко нарізала помідори, перець і цибулю, вмикаючи плиту. Кухня наповнилася приємними ароматами, і це допомогло мені розслабитися.

Поки варила пасту, я вирішила включити фільм. На екрані з'явилася знайома обкладинка — комедія, яка завжди піднімала мені настрій. Я наливала велику порцію пасти в тарілку, сіла на диван і заглянула у свій телефон, щоб знайти фільм. Гумор, дотепні діалоги і легка атмосфера подарували мені відчуття спокою. Я забула про все на світі, насолоджуючись кожною хвилиною.

 Після фільму, коли я вже відчувала легку втомленість, мене відвідала ідея. Я вирішила, що сьогоднішній вечір ідеально підходить для написання книги. Я вже давно мріяла про це, але постійно відкладала на потім.

 Я піднялася до своєї кімнати, де на столі лежав ноутбук. Сіла зручніше, включила музику, яка налаштовувала на творчий лад, і почала набирати текст. Спочатку було важко: думки плуталися, а руки повільно пересувалися по клавіатурі. Але незабаром, як тільки я зосередилася, слова почали течи, ніби річка.

 Я писала про світ, де вампіри і люди мирно співіснували, хоча все ще залишалася напруга. Головна героїня була схожа на мене: сильна, смілива, але з мріями і страхами, які вона намагалася подолати. Це допомагало мені висловити свої думки і переживання. Я поринула у світ фантазії, забуваючи про все навколо.

 Час минав, а я просто не могла зупинитися. Я записувала сцени, діалоги, мрії героїні. Відчуття творчості наповнювало мене, а радість від написаного піднімала настрій.

 Нарешті, коли в кімнаті стало темно, я зупинилася, розглядаючи те, що вийшло. Хоча це лише перший розділ, я відчула, що рухаюсь у правильному напрямку. Я відкинулася назад у кріслі, посміхаючись, з думками про те, як добре провести вечір.

 Сидячи за комп'ютером, я занурилася у свій світ, пишучи нову главу книги. Від звуків клавіатури мене відволік звук, що долинув з мого телефону. Я потягнулася, аби перевірити, хто ж мені пише.

 На екрані з’явилася купа повідомлень від незнайомого номера. Я спершу здивувалася, але потім відкрила перше з них. Воно звучало так:

«Привіт! Що пишеш?»

 Мене охопило відчуття настороженості. Хто це міг бути? Я повернулася до екрана комп'ютера, але цікавість взяла верх. Я відкрила наступне повідомлення:

«Мені цікаво дізнатися, про що твоя книга. Можливо, ти хочеш поділитися ідеями?»

 Серце почало битися швидше. В такі моменти завжди виникають питання: чи це просто зацікавлена людина, чи можливо щось більше? Я вирішила не поспішати з відповіддю, тому просто відповіла:

«Хто ти?»

Не пройшло й кількох секунд, як надійшло нове повідомлення:

«Просто хтось, хто любить читати. Але я чув, що ти талановита авторка!»

Мене це здивувало і зацікавило одночасно. Але з іншого боку, я не могла позбутися відчуття тривоги. Чому ця людина звертає на мене увагу? Я вирішила більше не відповідати і спробувати зосередитися на своїй книзі. А ще. Звідки він знає, що я пишу? Після цієї думки я озирнулась і видихнула…

Але повідомлення продовжували приходити.

«Не бійся, я просто хочу поговорити. Як твоя книга? Чи є в ній елементи вампірів?»

 Я згадала про ті моменти, коли писала про вампірів, і не могла не посміхнутися. Але тут же мене охопило відчуття незручності. Я вирішила відповісти, але більш обережно:

«Писати — це моє хобі. Але зараз я зайнята, вибач.»

 Пройшло кілька хвилин, і нове повідомлення знову з'явилося:

 «Добре, просто хотів дізнатися, що у тебе нового. Можливо, ти хочеш, щоб я прочитав твої уривки? Я можу дати відгук.»

 Я засумнівалася. Чи варто ділитися своїми текстами з незнайомцем? Але частина мене знову почувала цікавість.

 Тепер я стояла на роздоріжжі: продовжити спілкування з цим таємничим незнайомцем або закрити цю сторінку раз і назавжди. Я вирішила не поспішати з рішенням і відволіктися, поки не обміркую, як діяти далі.

Я вирішила запитати у незнайомця, звідки він знає, що я пишу. Відповіді не довелося довго чекати.

 «Звідки знаєш про те що я пишу?»

«Я маю свої джерела. Ти була помічена,» — написав він. Я відчула, як у животі щось стиснулося.

«Помічена? У якому сенсі?» — запитала я, намагаючись не піддаватися паніці.

«Всі твої думки, твоя творчість — я бачу це. Ти талановита, і це привертає увагу,» — відповів він, а я почала відчувати, що щось тут не так.

 Знову почула стуки ззовні. Вони ставали дедалі гучнішими, і я зрозуміла, що це вже не просто будівельний шум. Серце забилося швидше, я почала нервувати.

«Ззовні щось відбувається,» — написала я, прислухаючись до звуків. — «Це не виглядає безпечно.»

«Я знаю все, що відбувається. Вийди з дому!» — отримала я у відповідь. Його слова звучали як наказ, а не прохання. Я зупинилася на мить, намагаючись усвідомити ситуацію.

«Вийти? Куди? Чому я повинна тобі вірити?» — запитала я, відчуваючи, як в глибині душі підвищується страх.

 Я встала з місця, серце билося в такт стукам. Я підійшла до вікна, обережно заглянувши на вулицю. Ніч була темною, але я могла розгледіти кілька силуетів, які наближалися до мого дому.

 «Ти маєш унікальний талант. Але ти не знаєш, з чим маєш справу,» — написав він, і мені стало не по собі.

 Я на мить зупинилася, замислившись над його словами. Щось у його повідомленнях почало викликати у мене тривогу. Я вирішила зробити перерву, піднялася з крісла і підійшла до вікна, відчуваючи потребу подивитися, що відбувається за межами.