6 розділ

6 розділ

Ліна

 Сонце обережно пробивалося крізь дерева, коли я йшла парком, намагаючись відкинути неприємні думки про вечірку. Сьогодні все мало бути інакше. Я відчувала легкість у серці, міркуючи про Арло, про той поцілунок, який залишив слід у моїй пам’яті, мов легкий дотик вітру. У голові крутилися спогади про його усмішку, яка завжди здавалась трохи загадковою.

 Коли я дійшла до лавки, побачила Медді, що з комфортом вмостилася на колінах Нейта. Вони виглядали так щасливо, що мені стало затишно на душі. Я сіла поруч з Медді, намагаючись не звертати уваги на Арло, який спирався спиною до дерева, втупившись у свій телефон.

— Привіт, Ліно! — вигукнула Медді, підводячи голову. — Знову думаєш про сюжет книги?

 Я насміхалася, але не змогла приховати усмішку.

— Можливо. А ти чому тут? Думала, що з Нейтом будете самі?

 Медді підморгнула і розсміялася.

— Він просто поки що в очікуванні, як справжній джентльмен. А взагалі, я думала про вампірів. Чи не звучить це жахливо?

—І знову вампіри… —Пожалівся Нейт теж втупившись в екран телефону очікуючи розмови.

 Я зітхнула, згадуючи про те, що сталося на вечірці.

— Жахливо — це, мабуть, не те слово. Багато людей ховаються, наче це нормально.

Арло нарешті підняв голову.

— Всі знають, що вони є, але ніхто не хоче говорити про це в голос. Дивно, що ми взагалі ще тут.

— Так, але що робити? — запитала я, намагаючись знайти логіку в усьому цьому. — Залишитися вдома і спостерігати, як вони завойовують місто?

— Я б не ставився до цього так серйозно, — пожартував Нейт, не відкриваючи очей. — Хіба що у нас не буде вибору.

Медді знову засміялася.

— А може, ми просто заберемося в ліс? Влаштуємо там табір для виживання?

Арло підійшов ближче, сівши на край лавки.

— Ні, серйозно. Якби ми дізналися, що сталося на вечірці, може, це б дало нам якісь відповіді. Хтось же має щось знати.

 Я кивнула, серце прискорилося від розуміння, що нам потрібно діяти.

— І що, якщо вони повернуться? Можливо, нам варто зібрати всіх, хто був там, і поговорити про це?

 Медді підняла брови, очевидно, зацікавившись.

— Це звучить цікаво. Але ти думаєш, що люди готові обговорити щось таке?

— Хто знає, — відповів Арло, його голос був спокійним, але в очах можна було прочитати занепокоєння. — Може, є ще свідки, які хочуть допомогти.

 Я знову зосередилася на Арло, ловлячи його погляд. В тій миті все інше зникло.

— Ти справді вважаєш, що це може допомогти? —Це погана ідея.

 Він усміхнувся, і ця усмішка відволікла мене від тривог.

— Зробити щось краще, ніж сидіти, не знаючи, що робити. Ми маємо бути активними.

— Добре, — сказала я, намагаючись зібратися. — Давайте просто почекаємо поки все устаканеться.

 —Устаканюється вже роками. —Заперечив Нейт. — І, можливо, ми зможемо придумати, як захистити себе. Якщо ситуація загостриться, нам потрібно бути готовими, — додав Нейт, нарешті відкриваючи очі.

Я відчула, як усередині мене спалахнула надія. Можливо, в цьому всьому, серед усіх цих небезпек, можна знайти союзників і друзів. А також, можливо, і щось більше з Арло.

В той момент, сидячи під деревом в парку з друзями, я зрозуміла: навіть у темряві завжди є місце для світла.

— Ну, а якщо ми вирішимо лізти до вампірів, то, може, варто їх пригощати піцою? — пожартувала Медді, прокладаючи шлях до теми, яка піднімала настрій. — Всі знають, що вампіри обожнюють піцу, особливо з extra cheese!

 — Ага, особливо з беконом! — додав Нейт, підморгуючи. — Знаєш, що у вас на всіх вечірках не вистачало? Правильна піца для вампірів.

— Чи просто візьмемо їх на курси з кулінарії, — усміхнулася я. — "Як приготувати ідеальну піцу для вампіра: секрети від шеф-кухаря".

Арло засміявся.

— Чи, може, краще просто навчитися стрибати вікнами, коли вони підходять? Це ж їхня спеціалізація!

—Ага, дехто вже навчився. — Зло глянувши на Арло той усміхнувся і сів коло мене повернувшись до всіх нас. Медді кивнула, роблячи серйозне обличчя.

—Напевно я знаю хто навчив Нейта робити таку дурість.

— Так, можливо, нам потрібно розробити план втечі. Я вважаю, що "сховатися за Нейтом" стане нашим слоганом. Він же найбільший! – добачила радіста Медді.

Нейт хитро усміхнувся.

— Спасибі, але я не впевнений, що хочу бути мішенню для вампірів. Вони, напевно, з'їдять мене за першою ж можливістю!

— Ти правий! Може, краще б ми просто видали плакати з оголошенням: "Шукаємо вампіра для дружби" — запропонувала я. — Так, може, вони подзвонять і скажуть: "Ми на обід!"

Арло вдав, що думає. На що я як той вулкан почервоніла і вже хотіла дати йому по лицю.

— А якщо вампір дійсно подзвонить? Я не готовий до побачення з кимось, хто може перетворити мене на обід! – Сказала Медді водячи пальцями по моїх колечках на пальцях.

— Не переживай, — відповіла я, сміючись. — Я б просто сказала: "Вибач, у нас вже є один вампір — це наш друг Нейт".

Нейт зобразив обурення.

— Неправда! Я вампір лише в серці. А в реальному житті я просто звичайний хлопець, що любить піцу і футбол.

— Дивно, що ти досі не став вампіром, — знизила плечима Медді. — Ти ж завжди у тіні!

— О, так, Нейт і є той самий "тіньовий" вампір, який завжди в темряві, — сміявся Арло. — Хоча, якщо він нам влаштує піццерії для вампірів, я можу розглянути цю ідею!

Арло усміхнувся, запустивши волосся назад.

— Здається, у нас вже є план. Коли вампіри з’являться, ми будемо готові! – добавив він.

— Так, і нехай вони знають, що ми не боїмося їх, — підхопила я. — У нас є піца, і ми готові до будь-якого поєдинку!