3 розділ

                                                                    3 розділ

                                                                Від третього лиця.

    Дівчина стояла перед дзеркалом, поправляючи волосся і втупившись у своє відображення. Вечір обіцяв бути напруженим — вона збиралася до клубу разом із подругою, як планували вже давно. Але щось не давало їй спокою. Поки вона наносила останні штрихи макіяжу, в голові роїлися тривожні думки.

 На перший погляд, це була звичайна ніч у місті, але останнім часом всі розмовляли лише про одне — вампірів. Їхні темні силуети з'являлися у найнесподіваніших місцях, і навіть ті, хто спочатку вважав це вигадкою, тепер дивились на нічні вулиці з острахом. Невідомо, звідки вони взялися, але зустріч із ними загрожувала смертельною небезпекою.

 "Що, якщо вони дійсно існують?" — думала вона, дивлячись на свою тендітну фігуру в дзеркалі. Навіть найгарніше плаття не могло заглушити цей тихий, але невгамовний страх. Подруга надіслала їй повідомлення ще півгодини тому: "Ти вже готова? Не можу дочекатися вечора!" У її словах не було й тіні тривоги, вона звикла до нічних пригод і не зважала на чутки.

 Але дівчина не могла заспокоїтися. Вона чула історії — як хтось бачив дивні тіні на перехресті, як інший повернувся додому із подряпинами, які не пам'ятав, звідки взялися. Щось було не так. Їй здавалося, що навіть нічне повітря стало важчим, що темрява стала ще густішою.

 "Може, краще залишитися вдома?" — це питання постійно спливало в її голові. Але як сказати це подрузі, яка з нетерпінням чекала на вечір, готувалась до танців і веселощів? Вона не хотіла виглядати боягузкою, та й скасувати плани було б нечесно. Можливо, страх просто грає з нею злий жарт?

 Вона згадала, як минулого разу вони поверталися пізно додому, сміючись і обговорюючи все на світі. Вулиці були тихими, а нічні ліхтарі кидали довгі тіні на асфальт. Тоді це було навіть романтично, але зараз ті ж вулиці здавалися загрозливими. Хто знає, що ховається за рогом?

 Дівчина взяла телефон і почала писати подрузі: "Може, перенесемо на інший день?" Але рука зупинилася. Її подруга точно не зрозуміє. Вона ж не вірить у ці чутки. Зітхнувши, дівчина вирішила, що краще піти, але бути обережною. Вони не затримаються надто пізно, а головне — не ходитимуть темними провулками.

 Закінчивши збори, вона кинула останній погляд у дзеркало. Хоч плаття і було стильним, в її очах світилося занепокоєння. "Я справлюсь, просто не треба панікувати", — подумала вона і, взявши сумочку, вийшла з кімнати. Попереду був вечір, який міг стати незабутнім — у будь-якому сенсі цього слова.

 Після кількох хвилин очікування біля під'їзду з'явилася подруга. Вона виглядала безтурботно й радісно, ніби й не чула про нічні загрози. "Ну що, ти готова до веселощів?" — вигукнула вона з посмішкою.

Дівчина глибоко вдихнула й кивнула. "Так, тільки давай обережно, добре?"

Подруга здивувалася, але нічого не сказала. Вони рушили в ніч, і хоча навколо горіли ліхтарі, тіні здавалися занадто глибокими, а тиша — занадто моторошною.

 Цей вечір обіцяє багато.

 Тоді ми з Медді вже йшли по широкій дорозі на тусовку. Пуста дорога та будинки навколо, де майже немає світла. Медді розповідала про класну тусовку, а я ж не хотіла йти.

 Ліна:

— Та ти що, Медді, я не хочу йти! Ти ж знаєш, що зараз по селу говорять про вампірів, які вночі з’являються. А ми ще й ідемо саме під ліхтарями, а світла ж навкруги мало... –Я пнула камінець обнявши себе руками глянувши на Медді, яка знову в широких шароварах.

— Та кинь, Ліно! Ну, хто ті вампіри бачив? Тут безпечно, ти ж сама бачиш, ми йдемо, і все тихо. До того ж, сьогодні така тусовка, що не можна пропустити!

— Я розумію, але я все одно не впевнена… Може, краще вдома посидимо? Плюс ще й Арло буде. Я не знаю, що сказати, коли він поруч, він такий.. –Так, він гарний та вроді по характеру нічого так. Але я не збираюсь вступати в відносини. На мою думку кохання це, коли ви познайомились в незвичній ситуації і зустрічаєтесь так само періодично. Треба мінімум рік на те, щоб полюбити людину. Я не розумію людей які вступають в відносини через симпатію.

 — Ой, не починай! Якраз Арло — це причина піти. Він же такий гарний, а ще добрий і з почуттям гумору. До речі, він про тебе вже питав!Я думаю, було б не зле вас звести ближче.

— Справді? Він про мене питав? – буркнула я він дивився на мене як на дуру.

— Та що ти кажеш! Він би й захистив тебе, якби щось трапилось! – вона підстрибнула і продовжила. – Ну можливо…

— Але якщо раптом побачимо когось підозрілого — ми одразу вертаємось, добре?

— Домовились! Але обіцяю, все буде круто, і ти не пошкодуєш!

 Ми вже дійшли до будинку. Здається, будинок величезний, можливо, навіть занадто великий для такої вечірки. Він стоїть посеред майже дикого простору, де позаду нього тягнеться ліс, а спереду – довгий ґрунтовий шлях, який ніби відрізає його від зовнішнього світу. Високі вікна вловлюють останні промені вечірнього світла, що мляво просочуються через гілля дерев. Будинок має два поверхи, широкий ґанок і кілька балконів, які виходять на задній двір, що здається майже казковим з розкиданими ліхтарями і тьмяними вогниками на деревах.

 Я відчуваю, що атмосфера тут трохи чужа, хоча подруга навпаки поводиться впевнено і знайомо. Ми тільки що піднялися до дверей, коли Медді обертається до мене

— Не переживай, Ліно, це буде весело. Арло, класний чувак, ти йому сподобаєшся.

Я в відповідь знизала плечима, не певна, чи варто було сюди приходити.

— Не знаю, я ніколи не була на таких великих тусовках... — я швидко оглянула натовп людей, що вже розважався всередині. Відчувалося якесь напруження — у повітрі клубився запах алкоголю, змішаний із солодким димом.