Мія ще раз оглянула символи на стінах, замальовуючи кожен рух магічної енергії на планшеті. Пил клубився під ногами, а тіні здавалися живими, немов спостерігали за нею.
Раптом слабке світло пробігло по стіні, і вона відчула рух у темряві. Хтось невидимий, але присутній. Мія міцніше стискала планшет, готова будь-якої миті застосувати захисне закляття.
— Хтось слідкує… — прошепотіла вона сама для себе.
Відчуття небезпеки не давало їй спокою. Серце калатало, але розум залишався ясним. Минуле стало живим, і тепер воно шукало відповіді.
Вона тихо відступила назад, спостерігаючи за рухами тіні. На підлозі знову з’явився знак — знайомий символ, який колись бачили її матір і вона сама. Це був доказ того, що загроза веде прямо до її родини.
— Я не можу залишатися одна, — подумала Мія. — Потрібно повернутися додому і підготуватися.
Вона обережно вийшла з будівлі на вулицю. Попереду — робота, брат і сестра, підготовка Надійки до школи і, головне, нові кроки у розслідуванні того, що приховує минуле. Тепер потрібно було поєднати буденність і небезпеку, не даючи жодного шансу темним силам.
Вона зробила глибокий вдих і рушила вперед. Минуле залишалося позаду — але його тіні й досі спостерігали за нею, готові повернутися, коли Мія найменше цього чекатиме.