6

Мія ступила глибше у стару споруду. Пил клубився під ногами, а тінь всередині будівлі колихалася, наче щось спостерігало. Легкий холод прокотився по спині, і серце прискорено забилося.
Вона обережно витягла планшет і знову порівнювала символи на стінах із записами минулої ночі та малюнками Ірини. Кожна лінія, кожен знак здавалося, говорили мовою магії, яку вона добре знала.
Раптом тиша здавалася глибшою, і Мія відчула присутність когось або чогось поруч. Вона ледве не натрапила на невидиму магічну пастку: крихітний спалах світла від тріщини на підлозі зрадив її положення.
— Це не випадковість… — прошепотіла Мія, стискаючи планшет. — Хтось слідкує.
У пам’яті виринула та ніч два роки тому, коли загинула Ірина. Тепер вона сама стояла на місці матері, і відступати означало ризикувати родиною.
Вона уважно оглянулася. На камені був символ, який вона вже бачила: знак, що залишився на місці загибелі Ірини. Ледь помітний, але відчутний для тих, хто вміє ловити магічну енергію.

Легкий рух тіні за дверима змусив Мію напружитися. Нікого не було видно, але відчуття спостереження не залишало її.
— Я не можу дозволити цьому повторитися, — сказала Мія сама для себе. — І ніхто з моїх рідних не постраждає.
Вона глибоко вдихнула, серце калатало, але розум залишався ясним. Минуле стало живим, і тепер воно не відпускало. Місто все ще спало, але Мія знала: сьогодні її боротьба тільки починається.