2

Кінець серпня. М’яке літнє сонце заходило над містом, фарбуючи вулиці золотисто-оранжевим світлом. Мія стояла на порозі свого маленького офісу патруля, перевіряючи щоденні завдання. Пів року на цій роботі навчило її балансувати між суворими правилами, магічними спалахами на вулицях і власними обов’язками вдома.
— Добрий день, Мія, — привіталася колега. — Зараз ти на денній зміні?
— Так, — кивнула дівчина. — Сьогодні робота трохи спокійніша, але треба закінчити аналіз автопортретів злочинців.
Вона сіла за стіл, відкрила планшет і переглянула нові дані. Кожен автопортрет — шанс виявити злочинця, зупинити темні закляття, що підкрадаються до міста. Мія звикла до цієї рутини, але думки все одно бігли додому.

«Максим уже повернувся з канікулних ігор, Надійка щойно закінчила малювати», — думала вона. Літня спека і довгі вечори зовсім не заважали їй відчувати постійний обов’язок перед молодшими.
— Мія, ще один звіт із магічних слідів, — нагадала колега, підсовуючи планшет.
Дівчина взяла його, ковтаючи чай і відчуваючи легке напруження. Вона мала контролювати все: роботу, навчання Артема і підготовку Надійки до першого класу. Іноді здавалося, що ці обов’язки тиснуть на неї з усіх боків, але вона знала: діти потребують її більше, ніж будь-яка рутина патруля.
— Добре, — прошепотіла Мія, готуючись до нового завдання. — Ми впораємося.
Десь у глибині її думок промайнуло: у ті рідкісні ночі, коли вона виходить на нічні зміни, діти залишаються з бабусею та дідусем. Мія знала, що вони в безпеці, але все одно відчувала легке хвилювання.
Сонце поволі сідало, й місто поступово занурювалося у вечірні тіні. Мія ще раз перевірила нотатки, організувала роботу на день і готувалася до виходу з офісу. Вона знала: цей баланс — її щоденна битва, але йому треба залишатися сильною для сім’ї і для міста.
— Завтра знову буде важкий день, — подумала вона, закриваючи планшет. — Але я справлюся.
І з цим твердженням у серці Мія рушила вулицями, де вечірня магія вже плела свої тіні, а її обов’язки тільки починалися.

Мія повернулася додому, несучи невелику сумку з документами та планшет, щоб перевірити ще кілька справ. Діти вже гралися у вітальні з бабусею та дідусем, але погляд Мії відразу звернувся на Надійку: маленька дівчинка щойно закінчила малювати і з цікавістю дивилася на книжку з буквами.
— Добре, Надійко, — сказала Мія, присівши поруч. — Давай потренуємо письмо, щоб ти була готова до школи.
Вона терпляче пояснювала, показувала, виправляла, водночас відчуваючи легке напруження. Думки постійно бігли до Артема: чи встиг він відпочити після нічної зміни? Чи все добре на його роботі?
Максим, сидячи поряд, тихо запитав:
— Мія, ти сьогодні ще будеш малювати для патруля?

— Так, — відповіла дівчина. — Але спочатку допоможу Надійці і перевірю завдання тата. Потім сяду за роботу.
Це був типовий день: одне завдання плавно переходило в інше, і Мія вміло тримала баланс між усіма обов’язками. Вона знала, що Надійка потребує підтримки, Максим — настанов, а Артем — розуміння і спокою.
Після занять із Надійкою Мія відкрила планшет і перевірила робочі нотатки Артема. Вона робила це тихо, щоб не відволікати дітей. Дивлячись на цифри і графіки, вона розуміла, що навіть у його відсутність може частково контролювати ситуацію.
— Добре, що ви тут зі мною, — подумала Мія, спостерігаючи, як діти граються разом із бабусею та дідусем. — Я можу виходити на зміну, знаючи, що вони в безпеці.
І з цим відчуттям спокою Мія зробила глибокий ковток повітря. Незабаром їй доведеться сісти за роботу, а потім — можливо, навіть на нічну зміну. Але поки що вона дозволила собі хвилину бути просто старшою сестрою, наставницею, другом і підтримкою для тих, хто найбільше потребує її любові.