Нічний дзвінок

Здається, мені нарешті вдалося заснути.

Телефон біля подушки настирливо завібрував.

Я подивився на екран. Номер без імені – незрозуміло, хто.

Зазвичай я не вимикаю мобільний на ніч, просто ставлю на вібрацію. Я не лікар, але адвокат, тому намагаюся завжди бути на зв’язку. Обшуки трапляються часто: дзвінок о п’ятій-шостій ранку – треба їхати. Гонорари за обшуки чималі.

Але зараз 01:40. Точно не обшук. Натискаю зелену кнопку прийняти дзвінок.

Жіночий, приємний голос. Здається, трохи п’яний.

- Вибачте. Я Катя.

- Слухаю вас.

- Ми з вами познайомилися у травні.

- І що далі?

- У мене потім вкрали телефон.

Вона замовкла. Потім продовжила:

- Ми з вами один одному сподобалися. Але далі щось пішло не так.

Тут я вже остаточно прокинувся.

- Перепрошую, не дуже розумію.

- Ви мені ще телефонували о п’ятій ранку.

- Це привід дзвонити мені сьогодні майже о другій ночі?

- Вибачте, будь ласка. Вибачте.

Зв'язок перервався.

Спати перехотілося.

Дивне це холостяцьке життя.

Раптом я згадав.

Два місяці тому. Лише два місяці.

Ці дівчата самі до мене причепилися. У тій самій злощасній "П’яній вишні". Одній тридцять, другій тридцять два. Катя – найстарша, біля сорока.

З їхньої компанії мені сподобалася не вона, а невисока брюнетка з великими грудьми і, як з’ясувалося пізніше, двома маленькими дітьми.

Катя також була дуже цікава. Старша за мою обраницю-брюнетку, повніша, зате доглянутіша.

І я пам’ятаю, що саме там "пішло не так".

Поки я залицявся до "моєї" брюнетки, Катя пила. До "Вишні" вона прийшла вже дуже смілива та наполеглива. Далі все стало ще гірше. Чесно кажучи, мені здавалося, що мене вона потім не згадає. Але згадала. І навіть змогла знайти мій номер. У своєму вкраденому телефоні.

В принципі, я міг би нею зацікавитися. Хай вона не 90–60–90, але шикарна. Якби не нажерлася так. Як свиня.

Коли зрозуміла, що я не варіант, пішла клеїтися до інших чоловіків. Ми якраз прийшли до "Портер Пабу", де була непогана вечірка "Для тих, кому за…"

Людей було багато. Не дуже тверезих та зовсім нетверезих.

Але чомусь Катя і там не досягла успіху. Нормальні чоловіки таких бояться. Вона липла до всіх без винятку, ломилася у двері чоловічого туалету, лізла цілуватися і навіть намагалася продемонструвати свої чималі груди.

На щастя, мені вдалося здихатися її та вручити якимсь пристойним на вигляд співчарникам, які здалися мені порядними людьми.

Пересвідчився, що вони викликали їй таксі та відправили додому.

Лише після цього повернувся до своєї симпатії.  

І ось вам, через два місяці – "добраніч": про мене згадали.

Зазвичай п’яні жінки телефонують ночами колишнім.

А тут я навіть не майбутній.

Яких ще рівних прав та фемінізму вам не вистачає?