Глава 24. Спадок Мертвих. Частина 2

Блискавка розітнула небо, вихопивши з темряви чорні стовбури дерев, мокре листя й двох вершників, що мчали лісовою дорогою. За мить усе знову поглинула ніч.

Грім прокотився над верхівками дерев, заглушивши тупіт копит. Вітер бив у лице, перехоплював подих. Коні неслися щодуху, розбризкуючи багнюку.

Звістка від капітана Данвела надійшла несподівано. Ще культисти.

Пан Веляс міцніше стиснув поводи.

Слово «останні» звучало дедалі безглуздіше.

Скільки ще разів доведеться вирушати на полювання, переконуючи себе, що цього разу все скінчиться?

Веляс дивився вперед, у темряву, що згущувалася між деревами. Дорога звужувалася, ліс густішав.

Вершник поруч потягнув поводи, змушуючи коня сповільнитися, а тоді й зовсім зупинитися.

Веляс не зупинився.

Він промчав повз, залишивши товариша позаду. Кінь іще кілька митей слухняно ніс його вперед, а тоді різко звернув убік і розвернувся, вдаривши копитами по розмоклій землі. Послизнувся, ледь не впав, та в останню мить утримався на ногах і помчав назад.

Вершник насупився, проводжаючи його поглядом.

Кінь зупинився поруч із ним, важко дихаючи. Сідло було порожнє.

— Де пан Веляс? — здивовано запитав чоловік.

Відповіддю йому став грім.

Він ударив так близько, що вершник мимоволі пригнувся. Небо спалахнуло сліпучим білим світлом, і тієї ж миті над головою пролунав дивний шелест.

Чоловік підвів очі.

Верхівки дерев хитнулися, наче щось важке промайнуло над ними, згинаючи гілля на своєму шляху. Листя заметалося в різні боки, зриваючись із мокрих крон. Між стовбурами майнула велика тінь.

Пан Веляс перестрибував із дерева на дерево, стрімко долаючи відстань. Він рухався безшумно, зливаючись із темрявою, і поступово спускався нижче, ховаючись за густими кронами.

Унизу нави мчали крізь ліс, оминаючи стовбури й перестрибуючи через повалені дерева.

Веляс помітив, як один із них на мить задер голову.

Звісно, вони його бачили.

Та замість того, щоб насторожитися чи бодай спробувати з'ясувати, чому їхній пан пересувається верхівками дерев, нави лише прискорилися. Один перестрибнув через широкий стовбур із такою легкістю, ніби хотів довести, що здатен на більше. Інший зірвався з місця й помчав уперед, демонстративно обігнавши товариша.

Веляс ледь помітно скривив губи.

Що ж, якщо їм кортіло похизуватися, він не мав нічого проти. Головне, щоб не забували дивитися під ноги.

Він переніс вагу на сусідню гілку й рушив далі.

Знову кордон. Знову незаконний перетин.

Веляс насупився, перестрибуючи через вузький проміжок між кронами. Якби культисти справді хотіли втекти, то вже давно опинилися б за межами володінь. Часу в них було достатньо.

Але вони залишалися тут.

Більше того, вперто рухалися в одному напрямку, не надто переймаючись тим, що за ними женуться.

Він зупинився.

Попереду, за кількома рядами дерев, відкривалася галявина. Веляс нечутно спустився на товсту гілку й завмер за стовбуром, визираючи крізь мокре листя.

Двоє нав пробігли внизу, не затримуючись. Їхні силуети розчинилися в темряві.

На галявині кілька постатей неквапливо перебирали ногами, ніби нікуди не поспішали. Один стояв трохи осторонь, інший нахилився над чимось біля землі. Решта пересувалися між ними, час від часу зупиняючись, щоб перекинутися кількома словами чи перевірити щось біля своїх ніг.

Веляс звів брови.

Нава вилетіла з лісу стрілою.

Голова першої жертви відлетіла вбік, перш ніж тіло встигло осісти на землю.

Нава промчала повз і зникла серед дерев, а вже за кілька секунд обійшла галявину з іншого боку.

Другий удар був таким самим стрімким.

Ще одна голова покотилася по мокрій траві.

Решта нарешті отямилися.

Один із чоловіків різко відступив, виставивши перед собою руку. Між його пальцями спалахнув зеленуватий вогонь, освітивши бліде обличчя й розширені від страху зіниці. Він устиг розвернутися саме тоді, коли нава знову виринула з темряви.

Повітря розітнула зелена смуга, обпаливши дощову млу, та істота вже змістилася вбік. Відьмак промахнувся, втратив рівновагу й на мить відкрився для атаки.

Друга нава, яка весь цей час причаїлася під кущами, кинулася вперед.

Третя голова впала в траву.

Пан Веляс спостерігав за всім із-за стовбура, не ворушачись.

Залишалося четверо.

Люди нарешті зрозуміли, звідки надходить небезпека. Двоє розвернулися до лісу, решта зайняли позиції ближче до середини галявини. Зелене світло спалахнуло знову, вихопивши з темряви худорляві постаті нав, які вже розходилися в різні боки.

Одна кинулася праворуч, інша — ліворуч. Вони рухалися майже синхронно, змушуючи людей розділитися.

Усе скінчено, — майнула думка у Веляса.

Він уже майже відсторонився від побаченого, готуючись вийти на галявину, коли ніч розірвав вибух.

Земля здригнулася.

Ударна хвиля прокотилася лісом, зірвавши з гілок воду й листя. Світло на мить стало таким яскравим, що Веляс мимоволі примружився. Коли він знову розплющив очі, на галявині не залишилося жодної людини.

Лише нави.

Вони завмерли, насторожено озираючись довкола. Одна нава повільно повернула голову, принюхуючись, інша присіла й торкнулася долонею місця, де щойно стояв один із культистів.

Люди зникли.

Веляс випростався.

Він не встиг зробити й кроку, як земля під ногами нав розійшлася з оглушливим тріском. Обидві істоти миттєво відштовхнулися від краю, підстрибнувши раніше, ніж провалля встигло поглинути їх.

Та саме тоді над ямою спалахнуло нове світло.

Зелений вибух ударив згори. Ударна хвиля влучила в нав просто в повітрі, жбурнувши їх донизу.

Веляс нахилився вперед.

І тоді відчув запах білого маку. Він був настільки різким, що пробивався крізь дощ, мокре листя й запах розворушеної землі. Різонув ніздрі, проник у легені, опікаючи зсередини.