Глава 12. П'ятеро. Частина 1

Меч Еріка з гуркотом зіткнувся з другим. Від удару пальці заніміли.

Крок убік, поворот корпусу. Дерев'яний клинок просвистів повз ребра.

Скориставшись відкриттям, Ерік коротко вколов у горло.

Гвардієць не відступив, лише нахилив голову. Лезо пройшло за кілька сантиметрів від шиї.

Ерік відскочив, але в ту ж мить другий гвардієць викинув меч уперед. Ерік ледве встиг підставити свій клинок під кутом. Удар відкинув його на кілька кроків.

Підвівши голову, він побачив, як гвардійці неквапливо наближаються. У їхніх руках тренувальні мечі здавалися звичайними гілками, хоча вагою майже не поступалися справжньому мечу в його руці.

Ерік рвонув уперед, цього разу атакуючи обох. Клинок описав широку дугу, змусивши першого гвардійця відхилитися, і тієї ж миті він розвернувся до другого. Удар знизу вгору.

Гвардієць зник з лінії атаки. Його тіло ковзнуло вбік із такою легкістю, ніби він заздалегідь знав, куди заступник капітана завдасть удару.

Ерік майже встиг зупинити замах першого гвардійця, та легкий дотик дерев'яного меча ковзнув по його плечу.

— Мертвий, — сказав гвардієць.

— Ні! — кинув Ерік і завдав нового удару.

Гвардієць відскочив.

— Так, — упевнено мовив він.

— Ти навіть не вдарив!

— Тоді це був поріз. Ти стік би кров'ю. — У його голосі відчувалася насмішка.

— Але я ще стою, — важко дихаючи, відповів Ерік.

Гвардієць усміхнувся.

Ерік кинувся вперед, не роздумуючи. Удар. Другий. Третій.

Гвардієць відступав, дозволяючи лезу проходити впритул. Одного разу він лише нахилив голову, і меч просвистів над його волоссям.

Другий гвардієць не рухався, лише спостерігав.

Ерік різко розвернувся й атакував його.

Клинки зіткнулися. Руки Еріка затремтіли. Гвардієць навіть не напружився.

Ерік спробував натиснути сильніше, але той легким рухом відвів його меч убік. Ерік утратив рівновагу, і в ту ж мить гвардієць завдав кількох швидких ударів — по руці, нозі й грудях. Дотики були ледь відчутними, але змусили Еріка кілька разів закрутитися на місці, перш ніж він упав.

— Мертвий.

Ерік підвівся, стиснувши щелепи.

— Ви знущаєтеся!

— Так, — відповів гвардієць.

Ерік витер рукавом піт із підборіддя й знову підняв меч.

— Ще раз!

Гвардійці переглянулися й одночасно рушили вперед. Перший - прямо, другий - по дузі.

Ерік зробив крок назад і одразу заблокував удар справа, потім — зліва. Він встиг повернути клинок і відбити ще один удар справа.

— Непогано, — промовив один із гвардійців.

Ерік продовжував відступати крок за кроком. Мечі свистіли поруч — над головою, біля шиї, перед грудьми. Жоден удар не був достатньо сильним, щоб убити, але й слабкими не назвеш. Кожен вимагав миттєвої відповіді.

Раптом Ерік пішов уперед. Та замість того, хто стояв навпроти, атакував гвардійця збоку.

Той усміхнувся.

Ерік стримав замах і в останню мить змінив його. Замість уколу в груди — короткий поріз по руці.

Гвардієць ухилився, але цього разу не повністю. Кінчик клинка зачепив тканину рукава. На ній залишилася тонка смуга.

На мить усі завмерли.

Гвардієць опустив погляд на рукав, потім подивився на Еріка.

— Я влучив? — важко видихнув Ерік.

— Ні, — відповів гвардієць.

— Але ж рукав...

— Сам порвався.

Другий гвардієць розсміявся.

Ерік оскалився.

— Тоді чому ти відступив?

Усмішка гвардійця стала ще ширшою.

— Не відступав.

Він рвонув уперед так стрімко, що Ерік не встиг навіть повернути голову. Удар руків'ям у живіт змусив його зігнутися. Наступний — у плече. Меч випав із рук.

Ерік упав на коліно й одразу відчув кінчик дерев'яного меча під підборіддям.

— Мертвий, — зверхньо кинув гвардієць.

Ерік підвів на нього погляд.

Гвардієць нахилив голову набік.

— Не дивись так. Для четвертого разу це було непогано, — сказав він.

Ерік підвівся, підняв меч.

Гвардійці вже поверталися на свої місця.

— Ще раз! — кинув Ерік.

Один із гвардійців усміхнувся.

— Ти впевнений?

— Так!

Гвардієць кілька секунд мовчки дивився на нього, а тоді випрямився й підняв меч. Перш ніж Ерік знову кинувся вперед, він коротко глянув у бік капітана Міккеля.

Той стояв неподалік від тренувального поля, схрестивши руки на грудях, і уважно спостерігав за поєдинком.

Отримавши мовчазний дозвіл, гвардієць прийняв стійку, і його дерев'яний меч знову схрестився зі сталевим мечем Еріка.

Увесь час, відколи Ерік опинився в замку, він тренувався лише з людьми й швидко зарекомендував себе вправним фехтувальником. Меч у його руках ставав продовженням тіла, а кожен суперник зрештою визнавав поразку без бажання вимагати реваншу. Не дивно, що згодом більшість вартових починали здаватися ще до початку поєдинку, а після призначення Еріка заступником капітана й зовсім перестали виходити проти нього.

Та цього разу перед ним стояли справжні гвардійці князівського двору.

Вони поступалися Еріку в майстерності й винахідливості у техніці володіння мечем, але мали те, чого він був позбавлений, — кровну приналежність до Нічного двору.

За наказом капітана гвардійці взяли до рук тренувальні мечі, а Ерік — бойовий. Для кожної сторони умови були різними. Щоб перемогти, Ерік мав пролити кров хоча б одного гвардійця — вистачило б навіть неглибокого порізу. Гвардійці ж повинні були змусити його здатися або виснажити настільки, щоб він уже не зміг підвестися.

Завдання було непростим для всіх. І ніхто не збирався поступатися.

— У момент зіткнення не стримуйся. Перед тобою мій заступник, а не дитина! — гукнув Міккель.

Гвардієць відбив удар Еріка й одразу відповів своїм, розвернувшись спиною. Ерік знову кинувся в атаку, але той ухилився й, ковзнувши мечем по землі, підсік йому ноги.